Новини 365

Білоруський диктатор Олександр Лукашенко раптово заговорив про Сувальський коридор – умовну лінію завдовжки близько 100 км, що одночасно з’єднує територію балтійських країн із Польщею та рештою країн НАТО, а також відокремлює територію російської Калінінградської області та Білорусі.

Чи означає це, що Путін готує нову військову авантюру, цього разу проти країн НАТО? На сьогодні ця риторика має вигляд чистої пропаганди. З об’єктивних причин подібний похід на Сувалки неможливий: агресор не має необхідного угруповання військ.

Щоб сформувати його, Путіну потрібна пауза у війні проти України. Цікаво, що на момент повномасштабного вторгнення його армії в нашу країну держави НАТО поступалися російській армії в конвенційних озброєннях, але за два роки змогли наростити потенціал.

Все це завдяки Україні, яка стримувала ворога. Щодо позиції США, які п’ять місяців не допомагають Україні, то політична криза – не більше ніж відмовка. Президент Америки своїм рішенням може хоч сьогодні надати нашій країні боєприпаси та озброєння, але не робить цього.

Якщо у Вашингтоні не змінять свого ставлення до цієї війни, Путін може влаштувати їм Перл-Гарбор 2.0. Таку заяву в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA зробив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Лукашенко заговорив про Сувальський коридор, на камеру цікавився у військових, яка його ширина тощо. Ми розуміємо, що він говорить під диктовку Путіна. Чи вважаєте ви, що Кремль сьогодні справді може розглядати такий сценарій агресії щодо країн НАТО?

– Справа у тому, що завжди була, є та залишається інформаційна частина широкомасштабної війни, вона дуже важлива та потрібна. Розуміючи це, Путін вкладає мільярди доларів у цю війну, і вона триває. Незважаючи на те, що він давно нерукостислий, він часто продовжує відстоювати свої позиції, використовуючи інших лідерів країн. У цьому випадку свого сателіта – Лукашенка.

Нам тут треба чітко розуміти, що це пропагандистська гра, чергове накручування. Ми не братимемо участі у цій грі. Ми вже бачили подібні ігри. Наприклад, у перші дні повномасштабного вторгнення ми часто питали, коли білоруси з росіянами розпочнуть наступ із півночі. І тоді пояснювалося: для того, щоб розпочинати таку авантюру, потрібне достатнє угруповання військ.

Звичайно, на відміну від нас, росіяни в мобілізації вже мають досвід і проводять її досить легко. Але тільки коли вони зберуть людей, озброєння та техніку, буде зрозуміло, що потенційна загроза сформована. Поки що можна говорити лише про загрозу на рівні диверсійних груп.

Ви можете запитати: чи можуть вони піти у наступ завтра? Можуть. Зібрати загін, ДРГ та почати. Але це не означатиме повномасштабної війни. Поки що такого роду можливостей вони не мають. Росія ще не виконала своїх завдань на півдні та сході України, тому для дій тут у них немає сил.

Лукашенко, підігруючи Путіну та виконуючи його завдання, організовує такі пропагандистські дії. Путін грає на страхах Заходу, прагненні “не допустити ескалації”. До речі, в історії не було жодного випадку, коли б такий підхід призвів до перемоги.

Резюмуючи: ця риторика є пропагандистською. Не треба лити воду на путінсько-лукашенківський млин.

– Чи могли б ви порівняти військові потенціали країни-агресора Росії і Литви? Оскільки ця держава входить до складу НАТО, то можна говорити про сили НАТО в Європі загалом. Чи вважаєте ви, що ці сили можна порівнювати?

– Насамперед некоректно порівнювати потенціали Росії та Литви. Це означає лити воду на пропагандистський млин Путіна. Власне, він постійно використовує цю риторику, мовляв, ми візьмемо будь-яку країну Балтії за кілька годин, на Польщу знадобиться трохи більше часу, дійдемо до Берліна тощо. Цим займатися не треба.

До початку військових дій армія Росії у конвенційному озброєнні перевершувала потенціал країн НАТО. Путін це знав, спекулював цим і сьогодні продовжує здійснювати такий тиск, хоча за два роки Україна, наголошую, подарувала країнам Балтії, Польщі, Румунії, Молдові та всім країнам НАТО, а також США можливість краще підготуватися до майбутньої війни. За це ми платимо кров’ю та життями наших захисників і мирних людей.

Так, країни Заходу змогли значно збільшити свої можливості. У цьому сенсі Трамп свого часу мав рацію, коли вимагав від європейських держав збільшення видатків на оборону до 4% ВВП. І зараз дехто почав це робити, але треба, щоб це зробили всі. До речі, саме Трамп першим дав Україні Javelin. Так, він здебільшого шоумен. На жаль, у США ще не з’явився свій Макрон, який заявив би про намір ввести війська в Україну.

НАТО нарощує потенціал, і Путін уже розуміє, що з усіма ними тягатися він уже не зможе. Саме тому йому потрібна ця пауза з Україною. Він уже перевів свою промисловість на військові рейки, запускає нові виробництва. Зробить ще кілька “Крокусів” і ще більше згуртує ряди росіян. Готових воювати з Європою буде ще більше.

Так вони й до Америки дістануть. Якщо американці будуть і надалі поводитися так, вони дочекаються свого Перл-Гарбора.

Штати мають усі можливості допомагати Україні. У США намагаються показати, що все зводиться до позиції Конгресу, але це меседж для їхніх виборців, не для українців і не для фахівців, які точно знають, що президент США хоч сьогодні може підписати документ про передачу боєприпасів Україні, озброєнь, які в США просто знищуються. Без Конгресу чи ще чогось. Президент США має на це право, але не робить.

Але у США зайняті виборами та реалізацією програми – не допомагати Україні, щоб вона перемогла. Щоправда, вони й Росії не мають наміру допомагати перемагати. Але насамперед не допомагати нам.

– Продовжуючи тему, яку ви порушили. В інтерв’ю OBOZ.UA ветеран війни Олег Симороз заявив, що Україні необхідно йти від цієї тотальної залежності від західної допомоги і розвивати вітчизняний ВПК. За вашими оцінками, чи ми можемо вийти на такий формат?

– Усе питання у тому, як це реалізовувати. Звичайно, вже прокинулися, вже почали щось робити, але час втрачено. Згадайте, як десять років поспіль обговорювали, коли добудують патронний завод після того, як втратили завод у Луганську. І виробничі площі обирали, і конструкторську документацію підготували, та все одно щось не так. Питання безпеки повільно, але чітко пересувалися.

Тому ми поки що не можемо відмовитися від допомоги Заходу. США вже зараз мають можливість допомагати нам, але пауза триває вже п’ять місяців, і за цю паузу платимо ми. Не знаю, про що думає Джонсон. Я порадив би йому почитати історію Другої світової війни, історію Перл-Гарбора. Мені дуже не хотілося б, щоб ця історія повторилася для американців. Але мені дуже хотілося б, щоб вони це пам’ятали, робили висновки і відповідним чином поводилися.

У Києві був радник Байдена Салліван. З чим він приїхав та з чим поїхав? Поговорити про наш песимізм та оптимізм? Коли його спитали про ATACMS, він сказав: “Ні-ні, цього ми не дамо. Ми вам вже трохи дали”… Але США дали нам одиниці цих ATACMS – і як ефективно ми їх використовували! Гелікоптери на двох аеродромах тощо. Але все одно ні.

– Чи можуть країни НАТО в Європі розраховувати на допомогу США у разі такої необхідності?

– Байден зробив заяву, що США діятимуть як член НАТО, якщо буде напад хоча б на одну країну Альянсу (6 грудня 2023 року Байден заявив: “Якщо Путін нападе на союзника по НАТО, що ж, ми як член НАТО зобов’язалися захищати кожен дюйм території НАТО”. – Ред.).

Втім ми пам’ятаємо, що, крім 11 вересня, Стаття 5 Статуту НАТО ніде не працювала. Згадайте, як російська ракета залетіла на територію Польщі, загинули люди (йдеться про атаку 15 листопада 2022 року, внаслідок якої стався вибух у польському селі Пшеводув, загинули двоє місцевих жителів. – Ред.). Але навіть тут Стаття 5 не спрацювала.

Путін доведе і Польщі, й іншим країнам Альянсу, що він розуміє лише силу. Згадайте, як Туреччина збила російський літак на турецько-сирійському кордоні (24 листопада 2015 року. – Ред.). Так, Ердоган перепросив, турецьких льотчиків посадили у в’язницю, згодом Туреччина знову почала торгувати з Росією. Але після цього росіяни більше не провокували турків. Поляки з країнами НАТО теж прийдуть до цього, але потрібен час.