Новини 365

“Два кольори мої, два кольори”, “Як тебе не любити, Києве мій!”, “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”… Могутній баритон українського оперного співака, театрального режисера й педагога Дмитра Михайловича Гнатюка лунав як у рідній Україні, так і в усьому світі. Завдяки чуттєвому виконанню та невичерпній харизмі він завжди зривав овації!

Маестро виступав на сцені ледь не до останнього подиху – до 91 року (його життя обірвалося в 2016-му). Він ні на мить не задумувався про те, аби відпочити на пенсії… Душа жадала співу! Ми в матеріалі OBOZ.UA вирішили з нагоди 99-річчя від дня народження Дмитра Гнатюка розповісти найцікавіші факти із його біографії. Про те, як він виступав перед “вождем народів” Йосипом Сталіним, як дівчата з гарему хотіли “подарувати” йому дитину і не тільки…

1. Вижив завдяки випадковості

На початку Другої світової війни ще нікому невідомий Дмитро Михайлович проходив курси для вчителів. Пізніше чоловік добровольцем відправився на фронт, неподалік Польщі. Там він потрапив під бомбардування, після якого вижили лише одиниці. Гнатюк вцілів завдяки тому, що семеро побратимів від вибухової хвилі впали на нього…

“Коли трупи розгрібали, хтось закричав: “Тут живий один є!” Витягли мене, контуженого до госпіталю доставили. Я там два з половиною місяці (майже три) пробув, а потім нас помістили у вагони – і вночі кудись повезли”, – поділився спогадами артист в інтерв’ю виданню “Гордон”.

Отож, Дмитро потрапив у госпіталь. Пізніше – у Нижній Тагіл (Росія) на танковий завод. Що було далі? “Відбулася мутація голосу: сильне потрясіння, страшні вибухи і ця контузія сприяли тому, що заспівав. До музики, якщо чесно, мене тягнуло завжди. Я ноти читав і партитуру, тож хор там організував – 500 осіб”, – розповів Гнатюк про те, як контузія кардинально змінила його життя.

На вихідних учасники хору співали, а в будні тяжко працювали. Згодом почали гастролювати як відомі артисти великими й маленькими містами, а також селами.

2. Співав Сталіну та іншим “вождям”

У 1951 році Дмитро Гнатюк здобув освіту у Київській державній консерваторії. На останніх курсах навчання його почав брати з собою на концерти відомий український композитор, диригент і педагог Григорій Верьовка. Один із виступів юний артист запам’ятав на все життя. Йдеться про захід на честь 70-річчя диктатора СРСР Йосипа Сталіна.

1949 рік. Москва. Поруч зі Сталіним сиділи китайський політичний лідер Мао Цзедун, оперний співак Сергій Лемешев та інші знаменитості. “Я був дуже переляканий. Здавалося, що вмру від страху… Дивуюся, як взагалі там міг співати. “Дивлюсь я на небо” перетворилося зі співу в ридання. Такого не відчував більше ніколи”, – сказав Гнатюк виданню “Високий замок”.

За словами артиста, пізніше він виступав і перед іншими “вождями” – й отримав звання народного артиста СРСР. Його слухачами були перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, президент СРСР Михайло Горбачов і перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.

Коли ж маестро пропонували лишатися працювати в Росії чи в інших країнах – той відмовлявся. “Без України я не зможу співати” – казав він. Це було його життєвим кредо!

3. Радянська влада ошукала його

У повоєнні часи Гнатюк активно гастролював містами СРСР і за кордоном. Його знали в Єгипті, Італії, Іспанії, Франції, Австралії, Канаді, Китаї, США, Японії, Португалії, Німеччині й низці інших країн. І це не дивно! У репертуарі артиста було понад 200 творів національної та світової класики, народних пісень та романсів. Як режисер-постановник він створив понад 20 опер, зокрема “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського (1978), “Князь Ігор” Олександра Бородіна (1975) та “Золотий обруч” Бориса Лятошинського (1989).

Гадаєте, тоді в українського артиста було солодке й безтурботне життя? Не зовсім. Одні з гастролів Гнатюка відбили бажання працювати не покладаючи рук. У радянські час він підписав контракт на виступи в Австралії та Новій Зеландії, згідно з умовами якого за два місяці мав дати 57 концертів. Йому це вдалося! Відтак артист заробив для СРСР півмільйона доларів, із яких йому пообіцяли гонорар у розмірі 50 тисяч доларів. Коли він привіз гроші до Москви, отримав лише 20 тисяч доларів. Тоді він твердо вирішив більше берегти свій голос та здоров’я – давати не більше шести концертів на місяць.

4. Від нього шаленіли жінки з гарему

Колись Микита Хрущов дуже хотів потоваришувати з народами Африки… Отож, попросив Дмитра Гнатюка, співачку Людмилу Зикіну та інших зірок поїхати на гастролі у 16 країн, зокрема в Африку. “Це були три місяці найтяжчих гастролей, які я мав у своєму житті. Тому що не було таких майданчиків і мікрофонів як зараз, а публіки було надзвичайно багато”, – сказав Дмитро в інтерв’ю для BBC. У Малі (Західна Африка) артисти виступили перед хворими проказою. Організатори концерту стежили, щоб глядачі не підходили близько до сцени…

Після розважальної програми вождь із народу туареги запросив Гнатюка у свій гарем, де були близько 150 надзвичайно гарних жінок. “Вони навіть хотіли зі мною поріднитися і подарувати мені дитинку. Але я сказав, що ми тільки починаємо гастролі, тому давайте це залишимо на кінець гастролей. Хоча до цього часу моя дружина Галина дуже жалкує, що я не привіз звідти дитину“, – не без іронії сказав артист.

5. Одна його пісня – майже біографічна, а ще одна – скандальна

Ви точно чули “Пісню про рушник”. Вона написана на вірш Андрія Малишка, у якому стривожена мати дарує синові рушник як символ щасливої життєвоï дороги.

Саме ця композиція стала для Гнатюка особливо близькою… Коли майбутньому співакові запропонували вступити на навчання у консерваторію, що в Києві, його мати розплакалася. Юнак заспокоїв її й запевнив, що скоро повернеться. Тоді ненька дала йому з собою вишиту сорочку.

Згадаймо ще одну з пісень, яку виконував Дмитро Гнатюк. Йдеться про “Два кольори”, автор тексту якої – український поет Дмитро Павличко. Що з нею “не так”? Обох українців почали звинувачувати через значення композиції, мовляв, “червоне і чорне – бандерівські кольори”. “Це дійсно була надзвичайна проблема: і мене, і Павличка викликали у ЦК партії, казали, що це бандерівська пісня, і що її не можна співати. Але життя має два кольори – і червоне, і чорне. І коли люди розумно розбирались у цьому, то ніяких не було питань. Ви знаєте, я декілька разів співав раніше нашим можновладцям, і питав: ну от скажіть, де тут колір чужої партії? Ця пісня – романтика”, – прокоментував цей скандал Гнатюк в інтерв’ю для BBC.

6. Любив займатися садівництвом

І навчав цього мистецтва й інших. Садівництво було другою пристрастю Гнатюка після вокалу. Про це свідчать спогади його друга – народного артиста України Андрія Демиденка. Так, за його словами, Дмитро, приїхавши в гості, кожному деревцю співав “Многая літа”. І додав: “Якось він привіз мені в подарунок два шведські секатори для підрізання дерев і розкрив багато секретів про садівництво. Наприклад, на яку глибину потрібно копати ямки для саджанців, як розмовляти з деревцем, щоб воно плодоносило…”.

Ще з цікавого: Гнатюк був переконаний, що сад уміє бути вдячним. Тобто якщо потриматися хвилину-дві за гілку чи стовбур, то людина отримує заряд бадьорості – і її життя покращиться.

7. Мав унікальну колекцію українського живопису

Дмитро Гнатюк прославився не лише завдяки співу й режисерству, а й завдяки приватній колекції картин українських класиків-живописців кінця ХІХ – початку ХХ століть. Всі стіни в трикімнатній квартирі артиста у три ряди були завішані шедеврами Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Івана Труша, Миколи Сергєєва, Костянтина Крижицького, Олекси Новаківського та інших митців. “Коли працюєш як віл і коли у тебе по двадцять-тридцять концертів, сума набігала чималенька. Тому більшість із заробленого там витрачав на картини. Хтось їх колись вивозив, а я повертав знову додому”, – розказував Гнатюк. Він ніколи не купував картини задля продажу. Суто для натхнення! Згодом частину з них подарував музеям.