Новини 365

Український спортивний журналіст Андрій Сеньків повідомив, що мобілізований до Збройних сил України. За словами коментатора та блогера, він отримав повістку у черзі за шаурмою.

“Запитали, чи хочу служити в армії. Відповів, що хочу, але не зараз, бо в домашніх шортах і без телефона. Тому попросив виписати мені повістку. Через 5 хвилин вони повернулися і виписали повістку на 10 червня. Тобто після зустрічі з ТЦК мене не загребли, не запакували, не побили – я доїв шаурму, пішов додому, а потім пограв у баскетбол. 10 червня пішов у ТЦК”, – розповів Сеньків.

У себе в обліковому записі в соціальній мережі Х (колишня Twitter) Сеньків розповів усі деталі своєї подорожі від ТЦК до навчального центру. 10 червня Андрій пройшов ВЛК, а 12-го отримав мобілізаційне розпорядження.

Далі наводимо текст автора. Стилістика та орфографія оригіналу збережені.

“Я зайшов у ТЦК. Капітан сказав: “Всьо ясно, тобі тіки на жирні посади. Оновлять дані й відправлять додому”. З впевненістю “Реала” ми з ним урочисто зайшли в кабінет до голови ТЦК. Жінка була злосьна, ніх*я не слухала: “Якшо журналіст, матєматіку знаєш”. Будеш в артилерії.

Я попросив час на відношення, та й речі зібрати – до цього я не виляв, ходив всюди кожен день. Але ні – біля мене вже приставили людинку, телефон не забирали й почали оформляти. Жінка принесла речі й ровер. Ну, і всьо – туда, де славнозвісний на Львівщині полігон. Оформили тут по-скорому. Тепер я тут у навчальному центрі.

Більшість із тих, хто тут, – мобілізовані в той же день. З хворобами, але без висновків, в одязі, але тіки в шортах і тапках. Такого щастя, як у мене, з купою днів ночівлі вдома між ТЦК і ВЛК, – більше не бачив.

Найбільший прикол – старики з Борщівщини. Всім – під 60. Вже 2 тижні куролесять Україною. Жоден навчальний центр брати не хоче. Одного нам таки лишили – але зранку *банув тиск 180, то тепер ходе помаліше.

В перший день мене запитали, чи маю вищу освіту, і сказали: За*бісь. Це був останній за*бісь. Бо нам голим-босим ночувати в палатці. Холодно *банутися. Спальників не дали. Але друзі вирішили й підвезли сюди. Інші накриваються матрацами.

І ось вже минула доба. Нам не видали форму, спальники і так далі. Нарід в ах*є. Посуду теж нема, миєм одноразовий. Але то пох*й. З нами ніх*я не говорять. Ми тут самі по собі. Від нєх*й дєлать приказано читать устав. Вголос, шоб всі чули. Ну, і я х*ярю. Вже сторінок 30 *банув.

Є інтернет – о, це ше один за*бісь. Бо кажуть, шо інші й такого не мають. Ну, і найгірше – я бл*ть хтів йти по загальних правилах, без бл*ть “згори попросили перевести в штаб”, “*банув случайно бронь”, “просто став на облік”. І тут я бл*ть надто повірив у систему.

Бо вже звідси попасти, куди тебе справді хочуть і де ти потрібен, тяжко. А система наразі перемелює всіх – і це за*бісь, я хтів то відчути, зуб даю. Що робим? Чекаєм. Наразі головне правило.

Шо не за*бісь – тупо нерозуміння, шо далі, куди далі, шо робимо, який план, яка системність. Всьо від балди. Тіпи, з якими я тут, в ах*є і жмуть руку – *бать, журналюга в загальному потоці. Думали і знали, шо таких не тойво.

Не рішав я, тіпи, честь маю. Дякую за увагу. Але люди тут – чисті як сльоза й прості як двері. Це і є основа нашої армії. Кайфую від них. Курим багато. Так шо десь буду служить – з ВЛК, діагнозом і тойво – порядок. Ждіть десь у тилових).

Ну, і найголовніше. Я не злий на систему, на ТЦК, на шось там ще бл*ть. Я найбільше злий тіки на й*бану русню. Все через неї. А так – ну, 2.5 роки з лютого 2022-го і дотепер я жив цивільне життя. І це НЕЙМОВІРНО. Дякую тим, хто служив весь цей час. Тепер і моя черга”.