Новини 365

Про нього розповіли на сайті «Нове життя» – новини Любешівщини».

Любязь – рідне село Василя Миколайовича. Тут, серед мальовничої поліської природи, пройшли його дитинство та юність. Зростаючи без батька, хлопчина завжди старався в усьому допомагати мамі й бабусі. Умів виконувати всю сільську роботу й не цурався цього. Влітку, як і вся дітвора, поспішав до озера, аби досхочу накупатися. Зростаючи біля води, Василь Майструк обожнював рибалити, не полишав цього заняття і в дорослому віці. Життя так склалося, що після закінчення місцевої школи Василь Миколайович не здобував вищої освіти, не шукав роботи в офісних кабінетах, а їздив на сезонні роботи. Одружився, разом із коханою у любові та злагоді виховували двох донечок і мріяли про те, як вестимуть їх під вінець, як бавитимуться онуками.

Добрий, працелюбний та безвідмовний у допомозі. Саме таким був Василь Майструк. Тож, коли настала його черга стати на захист України, не вагався, а відразу пішов до місцевого військкомату. Хоча, як каже донька, він міг би це оминути, адже свого часу отримав дуже сильний перелом ноги, встановили пластину. Однак це не зупинило захисника.

«Ми його всі намагалися відмовити. Але він лише сказав: «Хто, як не я, буде вас захищати? Я іду служити, щоб ви могли жити». Так нам тато пояснював своє рішення», – розповідає Юлія.

Його мобілізували у червні 2023 року. На початках був у Нововолинську, пізніше відправили у Запорізьку область. Служив Василь Майструк у 1 роті 1 батальйону 141 бригади. Будучи на війні, він при кожній нагоді  старався телефонувати до рідних, завжди хотів чути їхні голоси. Він ніколи не жалівся і лаконічно казав, що в нього все добре.

Не можна передати, що відчула дружина, діти, коли почули у телефон жахливу, але водночас обнадійливу фразу, що їхній Василь у лікарні. Медики спрагло боролися за його життя, однак супутня хвороба робила свою страшну справу. І організм воїна просто не витримав випробувань. Його серце зупинилося за кілька годин до дня народження бійця, до 46-річчя.

Поховали воїна у Люб’язі.