Новини 365

“Про декого кажуть, що він народився в сорочці, а про мене лікарі казали, що я народився в бронекостюмі”, – каже 43-річний волинянин, військовий Роман Кліза.

Його історія вражає і шокує. На фронті Роман отримав важке поранення: уламок ворожого снаряда буквально зніс половину черепа. Зазвичай такі поранення фатальні, але військовий дивом вижив. І коли здавалося, що небезпека минула, біля серця лікарі знайшли уламок, який міг вбити Романа будь-якої миті.

Військовий переніс не одну складну операцію і наразі відновлюється. Своєю непересічною історією Роман Кліза поділився з OBOZ.UA

З водіїв – у розвідники

До початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну Роман Кліза працював водієм.

“Я об’їздив всю Європу. Стосунку до військової служби не мав”, – розповідає захисник. У кінці 2021 року він повернувся в Україну на новорічні свята.

“Я приїхав додому перед Новим роком на відпочинок. Тоді якраз російські війська вже почали збиратися біля наших кордонів. Було зрозуміло, що щось таке недобре вже починається”, – пригадує Роман.

Він до останнього не вірив у можливість “великої війни”, але про всяк випадок домовився з друзями, аби у разі чого разом піти добровольцями до ЗСУ.

Події 24 лютого 2022 року шокували його.

“Я сподівався, що росіяни пограють м’язами, побрязкають зброєю та підуть у свою Тайгу. Сподівався, що вони не наважаться”, – каже Роман.

Домовленість із побратимами була виконана миттєво. У перший день повномасштабної війни вони пішли у Волинську ТрО. Пересиджувати війну ніхто не збирався.

“Моя мотивація – це мотивація абсолютно нормального чоловіка: коли до мене в дім лізе злодій, йому треба вломити. А як інакше? Ворогу треба натовкти так, щоб він сам захотів звідси забратися”, – наголошує Роман.

Разом із побратимами вони тримали позиції на кордоні з Білоруссю.

“Там чимало стояло тієї нечисті. Власне, там були якраз ті кадировці, які потім пішли на Бучу. Їх не варто недооцінювати як військових, хоч які б вони були”, – пригадує він.

Минулого року військовий вирушив на схід у складі підрозділу аеророзвідки. До цього він не мав справи з дронами, однак, потрапивши до війська, почав цілеспрямовано вивчати цю спеціальність, щоби стати аеророзвідником.

Уламок біля серця

Фронтові будні для Романа завершилися 4 грудня 2023 року. Тоді чоловік отримав важке поранення і ледь не загинув. Через травму він погано пам’ятає той день.

“Пригадую, як на автівці доїхали ближче до позицій, далі пішки дійшли до бліндажа, а потім прилетів ворожий FPV-дрон. Як наслідок: я “трьохсотий”, а мій побратим – “двохсотий”. Дуже шкода його… Молодий хлопець Микола, йому було лише 28 років, був дуже розумний…” – із сумом розповідає він.

Що відбувалося далі, Роман знає лише зі слів побратимів.

“Хлопці розповідали, що я не давав надати мені першу допомогу, ледь скрутили. У мене був шок, тому така поведінка виправдана”, – згадує він.

Роман потрапив у госпіталь у Дніпрі зі складною травмою.

“Мені зробили трепанацію черепа, повиймали уламки з голови. Були переломи пальців, пошкоджені руки, ноги, очі, ну і, звісно ж, контузія”, – пояснює аеророзвідник.

Дев’ять днів Роман був у комі, перебуваючи між життям та смертю. Але це були ще не всі випробування. Лікарі знайшли уламок снаряда за лічені міліметри від дуги аорти – головної артерії кровоносної системи.

“Шматок металу вперся в саму аорту. Міг банально підвищитись тиск… І все”, – пояснює Роман.

Оперувати такий стан у Дніпрі не наважились. Чоловіка перевезли до столиці, але і там медики не змогли взяти на себе відповідальність за життя Романа, який міг загинути на операційному столі. Остання надія лишалася на лікарів у Львові. Кардіохірурги лікарні Святого Пантелеймона в результаті двогодинної операції змогли забрати від серця бійця півторасантиметровий уламок металу.

“Ми є нація”

Попри важку травму голови, когнітивні функції в Романа збереглися.

“За пів року по лікарнях і госпіталях я бачив різне: люди після інсульту заново вчаться читати, писати, ходити. Я зараз вчуся заново ходити. Це непросто. Коли в людини все є, то здається, що то звичайні речі. Аж ні. Мені треба думати, як ноги поставити, як крок зробити. У звичайному стані робиш все це на автоматі, а в моєму випадку в мозку відбувається колосальна робота. Та мені допомагає підтримка рідних. Біля мене завжди моя кохана дружина, моя мама. Щодня біля мене хтось є”, – розповідає захисник.

Першочергове завдання, яке ставить перед собою військовий, – реабілітуватись і повернутися до нормального життя.

“Я оптимістично налаштований. Мені 43 роки, у мене попереду ще довге життя, і знаєте, хочеться його якісно прожити, а не як-небудь. А для цього треба відновити фізичну форму, знову навчитися керувати авто і гроші треба заробляти, забезпечувати родину”, – каже Роман.

Нещодавно він переніс ще одну складну операцію: нейрохірурги усунули дефект черепа, встановили титанові пластини.

“Якби було здоров’я, я би повернувся на війну. Дуже мені вже хочеться того ворога нищити. Ми є нація. У них цього немає і близько”, – додає наш співрозмовник.