Новини 365

18 травня в Україні запрацював новий закон про мобілізацію. Одна з його норм зобов’язує усіх чоловіків віком 18-60 років упродовж 60 календарних днів оновити свої військово-облікові дані. Це ж стосується і жінок медичних спеціальностей.

Для швидкого оновлення даних без походу в ТЦК міністерство оборони запустило мобільний додаток «Резерв+». Також оновити дані можна в ЦНАПах.

Та у львівських районних ТЦК – стометрові черги. Одні і ті ж люди щодня або через день ходять в ТЦК як до церкви, щоб отримати заповітний військово-обліковий документ. Хто стоїть у цих чергах, звідки вони беруться і як працює система – дізнавалася журналістка ZAXID.NET.

***

П’ять із шести районних ТЦК Львова працюють за однією адресою, неподалік від ТРЦ Forum Lviv і Краківського ринку, практично в центрі міста – на вулиці Ветеранів. Така близькість ТЦК й історії про бусики з тонованими вікнами, в яких зникають чоловіки призовного віку, змінила демографію жвавого торговельного кварталу. Здається, тепер на його вулицях – самі жінки і школярі в очікуванні канікул. Іноді – кілька студентів або чоловіків-пенсіонерів. А ось – іноземець, який сильно виділяється на фоні інших. Біля кав’ярні спілкуються троє військових – також жінки.

Якщо ви ніколи або років 20 не оновлювали свої дані в ТЦК, то з першого разу можете і не потрапити, куди треба. Google-карти ведуть в іншому напрямку – мабуть, злий чарівник Ухилянт постарався. Натовпи дітлахів, що вибігають зі школи, теж викликають сумніви у правильності шляху. Але на допомогу законослухняним людям приходять вицвілі до сірого вказівники на сірому паркані: до кінця вулиці і направо.

Розповіді знайомих про стовпотворіння під дверима ТЦК збивають з пантелику – маленький КПП, навколо порожньо – жодного натяку на чергу. «Даремно йшла, повелася на коменти у Facebook», – думаю. Але згадую, що голка схована в яйці, а яйце – в качці і так далі.

Ввічливий гарний військовий просить показати паспорт і питає район реєстрації. «За КПП наліво, потім – направо і прямо, зліва буде Шевченківський район – там найменші черги, може, проб’єтесь», – нарешті виходить пройти.

Трохи роздивляюсь територію, де стоять машина швидкої допомоги і мобільний оглядовий кабінет на колесах, і заходжу в приміщення, де працюють об’єднані Франківсько-Галицький і Личаківсько-Залізничний районні ТЦК.

«Якщо ти воювати – пускають моментально»

У невеличкому холі – кілька десятків чоловіків. Найбільші черги тут – зранку. Бувальці кажуть, вони завертають за ріг будівлі і тягнуться в невідомому напрямку. Після обіду тут лишаються найбільш наполегливі і віруючі. А також ті, хто хоче забрати оновлені документи.

Двері з холу до приміщень з кабінетами відчиняються натисканням кнопки з кабінки чергового. Але для чоловіків у цій черзі вони зачинені. Треба знати чарівне слово: «Якщо ти воювати, то пускають без черги, моментально. А ми тут стоїмо тижнями», – діляться завсідники холу ТЦК.

«У мене 296 номер в черзі. Я ходжу третій тиждень. Десь сьогодні мав би потрапити. Але з другої години з мого кабінету ніхто не виходив. Та я ще почекаю», – говорить Сергій, чоловік середнього віку. Він нагадує сусіда, якого ти роками зустрічаєш в одній і тій же сірій футболці та штанях.

Сергій розповідає, що вже раніше ходив у ТЦК – хотів мобілізуватися. Але, за його словами, йому відмовляли через луганську реєстрацію і запорізьку довідку про статус ВПО.

«Зрештою, я зробив ВПО у Львові і сам підійшов до бусика. Мене відвезли на ВЛК. Але там сказали, що я не підходжу. Тепер мені треба забрати документи про це. І поїду за кордон», – меланхолійно розповідає Сергій.

«Я оновлював дані у 2019 році. Працюю на залізниці, у мене бронь. Вже другий тиждень намагаюсь забрати документи, щодня кажуть приходити завтра», – говорить сивий засмаглий чоловік віком 55+, встає з лавки і йде.

Я підсідаю до молодого блідого чоловіка, який поглядає на годинник і починає трохи метушитись. У нього теж бронь. Скоро вона закінчиться, потрібно встигнути забрати документи з ТЦК і продовжити її.

«Я працюю позмінно. Удень я на роботі, вночі сплю, наступного дня – сиджу в ТЦК, вночі іду на зміну, потім півдня сплю – і після обіду знову приходжу сюди. І так по колу», – розповідає чоловік. Через «Резерв+», додає він, оновити дані не вдалося – застосунок не працював.

«Навіть якби вдалося, довелося б все одно іти сюди по роздрукований код», – додає чоловік поруч, який почув нашу розмову. Йому вийшло оновити свої військово-облікові дані через додаток. І там все правильно – окрім дати народження. Про цього високого пана з барсеткою через плече в черзі ходять легенди – він не просто смиренно сидить на лавці або нервово ходить туди-сюди, а стоїть найближче до дверей у закриту зону і щоразу, як виходить черговий, голосно питає: «Коли?».

«Черговий пішов у наш кабінет уточнити, коли нас приймуть. Вже дві години не вертається», – додає високий чоловік. Як й інші, він щодня проводить у холі ТЦК щонайменше по півдня, щоб просто забрати документи.

«Чому не можна зібрати їх, винести і просто роздати?», – збуджено говорить чоловік. Тут черговий вертається і говорить звично: «Не сьогодні». А щодо роздачі документів – «Так не можна. Не за правилами». Люди все ж не розходяться.

«Мені вже майже 60, в їхній системі я ще досі 18-річний. Був у ЦНАПі, щоб оновити дані там, мені дали папірець і сказали іти з ним в ТЦК. Я 306-й в черзі по печатку», – розповідає пан Тарас у біло-червоному поло і з сивиною у волоссі. Щоправда, на запитання про те, коли він востаннє оновлював свої військово-облікові дані, зізнається, що ніколи.

У черзі також можна зустріти людей, які «в розшуку», хоча оновлювали дані у 2022 році або воюють на фронті вже не перший рік. У когось – неправильне місце реєстрації чи адреса, помилка в прізвищі чи бракує цифри в номері телефону. Через додаток «Резерв+» оновити дані їм не вдалося. Тож вони продовжують пробиратися через цей ліс.

«Я все розумію. Але нічого не можу зробити»

Завсідники розповідають про типовий день у ТЦК. Зранку вишиковується довжелезна черга тих, хто записався у неї в чергового. Ці люди прийшли, щоб подати документи на оновлення. Далі групками вони потрапляють в хол, де самостійно діляться по районах і відповідних кабінетах. Записуються на папірчику в нову чергу і чекають. Десь із 9:15 двері відчиняються, і запускають перших 10 щасливців. Переважно це ті, хто прийшов до 6-ї ранку.

Після цього, розповідають чоловіки, ближче до обіду можуть запустити ще 10 людей. А всі інші мають прийти наступного ранку. Найбільш вперті залишаються і після обіду. Старожили черги переповідають легенди, що були випадки, коли таким групам вдавалося пройти крізь двері у непризначений для цього час.

Після обіду в ТЦК приходять ті, хто пройшов попередні рівні і може забрати документи. Тут так само може бути щонайбільше 30 щасливців. Хоча іноді їх може бути і лише п’ятеро.

Я питаю у старшого чергового, скільки людей за день спроможні прийняти працівники ТЦК. «Скільки прийде», – відповідає він. «20? 30? 40? 50?», – журналісти люблять чіплятися за цифри. «Не можу вам сказати. Ми ж не рахуємо. Багато. Відкрий двері!», – гукає молодшому черговому, щоб той натиснув кнопку, і знову біжить щось дізнатися в якомусь із кабінетів.

Поміж натовпом і біганиною в холі трапляється момент, коли все ніби завмирає. Невисока старша жінка в окулярах усміхається старожилам, які стають навколо неї.

«Хлопці, я розумію. Я вас розумію. Але нічого не можу зробити. Ми фізично не встигаємо», – хлопці тихо зітхають, жінка з паперами зникає у коридорах.

До слова, про анонсований Міноборони електронний запис в ТЦК тут не чули. Можливість записатися онлайн є, проте в реальності це ні на що не впливає – тут лише жива черга.

Казковий голос

Тим часом до віконця, за яким сидить молодший черговий, стоїть черга людей на 10, яка, на диво, постійно рухається. Офіцери приходять на зустріч із керівництвом ТЦК, хтось – підтвердити документи на опікунство, 18-річні хлопці – отримати свій перший військово-обліковий документ. Їх пропускають швидко. Не щастить лише «оновлювальникам», а після обіду – і чоловікам із повістками.

«Я з повісткою. Але раніше не міг прийти – був на допиті у слідчого, ось підтвердження», – маленький чоловік з великим рюкзаком суне у віконце документи.

«Сьогодні кабінет не приймає. Начальство сказало після обіду нікого на третій поверх не пускати. Вибачте, приходьте завтра», – лунає з віконця бадьорий голос.

В очах і в голосі маленького чоловіка – тривога. Він просить поставити на повістці бодай якусь відмітку про те, що він з’явився вчасно. Адже «я вийду з ТЦК – і мене одразу зупинять». Черговий щось черкає в документі.

«Я вчуся на третьому курсі. Мені треба оновити дані. Куди мені йти?», – у віконечко напівупевнено заглядає чоловік віком 30+. Люди під дверима пожвавлюються – цікаво поспостерігати за реакцією новачка.

«Я запишу вас у чергу. Ви будете 986-й. Приходьте через три тижні», – веселим голосом говорить черговий.

Його робота не така вже й нудна. Щодня він стає учасником різних кумедних діалогів.

Черговий: «Ви до кого?»
Жінка: «Документи чоловіка принесла, оновити».
Ч.: «Вам не соромно?»
Ж.: «Ні».
Ч.: «А де сам чоловік?»
Ж.: «На роботі».
Ч.: «Не позортесь, йдіть звідси».

«Приходьте зранку і ставайте в чергу»

Жінки з медичними спеціальностями не мають у ТЦК жодних привілеїв. Їм також може пощастити або ні.

«Я прийшла минулого понеділка. Черга була людей на 200. Зранку запустили 10, в обід – ще 9, і все, сказали розходитись. Але я і ще кілька людей лишилися – раптом пощастить. Тим більше, у мене немає часу – я скоро їду за кордон, мені потрібно ці документи віднести на роботу. Того дня вдача була на моїй стороні. Я пояснила милій дівчині, яка приймала документи, що мені треба забрати їх пошвидше. Вона подзвонила сьогодні, що можна забрати, і я примчала на таксі», – говорить радісно Людмила, яка працює в перинатальному центрі.

Та спочатку кілька чоловіків, які ще лишились в холі, а потім і старший черговий обтинають їй крила: нині вже не приймають. Жінка ще раз переповідає історію черговому. «Ну то добре, йдіть до тої дівчини», – погоджується черговий, і у Людмили знову виростають крила, вона прощається на ходу.

Тим часом біля віконця відбувається ще один діалог. Черговий кілька разів повторює іншій жінці прийти завтра зранку, вона намагається уточнити конкретний час – черговий розводить руками.

«Я поважаю вашу роботу. Будь ласка, поважайте і ви мене. Я хірург, у мене завтра дві операції по п’ять годин. О котрій годині я можу прийти зранку?», – не здається жінка, яка тиждень знімалась з обліку в одному районі Львова і тепер має стати на облік в іншому.

«Приходьте зранку і ставайте в чергу», – відповідь незмінна.

Утім, лікарка відмовляється коментувати ситуацію для мене і йде: «Я вкурвлена, це правда. Але у нас війна, я це розумію, і не дам на собі хайпувати».

***

У холі ТЦК залишилося лиш кілька людей, які чекають невідомо на що. Атмосфера говорить про те, що на сьогодні казка закінчилась. Біля вхідних дверей військовий каже запізнілому відвідувачу, що прийому більше немає – триває робота з документами. На годиннику – трохи по четвертій.

До мене підходить черговий і питає, чому я досі тут. Відповідаю, що спостерігаю. Він каже, що не можна записувати аудіо і робити фото – це військовий об’єкт. Кажу, що не роблю ні того, ні іншого. Після півмиті вагань він каже, що опитування тут проводити теж заборонено. «Але ж я сказала, хто я і навіщо прийшла. Мене пропустили», – відповідаю. «Я вас не пускав. Ідіть за територію», – хапається за зачіпку старший черговий. «Піду. Лише дайте відповідь на одне питання». Він погоджується і я питаю, чому склалась така ситуація із чергами і чому в «Резерв+» стільки помилок.

«Хто винен? Люди винні. Якщо помилка, значить вони не оновлювали дані», – втомлений черговий іде.

Він з колегами опинився поміж міністерством, у якого все добре, і обуреними людьми, які відчувають себе приниженими, не на 2-3 тижні, а ще невідомо на скільки.