Новини 365

— Романе, давайте спочатку поговоримо про те, що відбувається на московських болотах. У своїй промові на бутафорній інавгурації кремлівський фюрер під шалені оплески нафталінової масовки розповідав, як завжди, про правильний курс країни. Його плани не змінюються. Знищення України цей упир називає боротьбою за незалежність росії й каже, що насправді йде їхнє протистояння з НАТО. На що розраховує путін? Чого чекати після його інтронізації? Чергового витка ескалації? Активізації дестабілізації в інших країнах? Нового рівня шантажу застосуванням ядерної зброї? Чим ще він здатний здивувати світ?

— Дивіться. Немає якогось іншого путіна, якогось іншого етапу в російській політиці, щоб можна було якось прогнозувати — от з 7 травня 2024 року щось буде по-іншому. По-іншому не буде. Це той самий маніяк, і мета його зрозуміла — продовження війни, поки він перебуватиме в кремлі. Росія зараз воює на максимумі своїх можливостей і буде продовжувати це робити. Чи використає він ядерну зброю? Це з категорії або так, або ні. Дуже хочеться виходити з того, що спільними зусиллями планета зупинить не лише путіна, а й російську федерацію.

— Ви колишній кореспондент агентства УНІАН у москві, кілька років були єдиним українським репортером в росії, глибоко знаєте їхні внутрішні процеси. Що зараз відбувається в оточенні фюрера? Там же розуміють, до чого все йде. Зараз мають статися якісь кадрові зміни, хоча це насправді перестановка ліжок в борделі. Багато чуток про військовий сектор, який нас цікавить в першу чергу.

— У мене немає інформації, чи збережуть шойгу та інші військові свої посади. Питання навіть не в цьому. Питання в тому, що люди, незалежно від прізвищ, продовжуватимуть ту політику, яку кремль веде останні роки. Оце ключовий момент. А яке буде прізвище міністра оборони, якщо цей піде, як на мене, історія другорядна.

— Риторика кремлівських пропагандистів помінялася останнім часом. Вже кілька місяців на ток-шоу ані слова про «братский народ». Ваша подруга, як ви її жартома називаєте, скабєєва взагалі закликає «уничтожить всех украинцев к чертовой матери». Ця ідея дуже заходить, говорячи молодіжним сленгом, в маси. Кремль не шкодує грошей, щоб стимулювати чоловіків йти на війну? Чи наважиться путін на велику мобілізацію?

— З огляду на те, що так звані контрактники закінчуються, мені здається, що от-от наступить момент, коли навіть будь-які гроші не змусять людей йти на смерть. Бо всі чудово розуміють, що російські військовослужбовці кудись постійно зникають, що на так звану СВО постійно потрібні нові людські ресурси. Це перше.

Друге. Відповідно, якщо раптом не станеться якесь диво й ми не підемо в переговорний процес, в так звану «деескалацію» (що знову ж таки триватиме досить довго), то, вочевидь, абсолютно можлива нова хвиля мобілізації. Жодних стопів, що суспільство чогось не захоче, у володимира путіна немає. Його також не хвилює, якщо хтось раптом почне бунтувати.

Що стосується пропагандистів, треба підкреслити, що кожен російський громадянин, незалежно від його поглядів, бачить по телебаченню наслідки від використання російських ракет, бомб, дронів. Йому це показують. Так, вони дійсно хочуть знищити нас всіх. Заведено говорити, що росіяни завжди брешуть, однак в такому випадку вони абсолютно відверті.

— Міністерство внутрішніх справ росії днями оголосило в розшук Зеленського, Порошенка, Данілова, Клімкіна, Гройсмана. Для чого зроблений такий крок? Ваша версія?

— В розшук оголосили, але, як то кажуть, не знайшли. Тут можна згадати, що сам володимир путін перебуває в міжнародному розшуку, що є ордер на його арешт. Питання в іншому. Судити будуть тих, хто програє війну. Це треба чітко усвідомити українському військово-політичному керівництву.

Росіяни давно порушили купу кримінальних справ, де фігурують наші генерали, міністри, командири бригад — та фактично всі більш-менш значущі військові, які займають і займали відповідні посади. Вони всі в розшуку.

Знаєте, я чогось одразу згадав монумент жертвам комунізму в Таллінні, де був десь півтора місяця тому. Там окрема частина присвячена військовим. Сенс в чому? Той, хто програє війну, відповідно й вмирає. Це видно навіть по датах смерті естонських військовослужбовців — 1940−1941 роки. Це я просто говорю про ціну питання для нас.

Чому росіяни це зробили? Так, хтось вважає, що це заважатиме веденню майбутніх перемовин. Не впевнений, що в цьому випадку це принципово. Річ у тім, що МВС росії очолює колокольцев. Він один з затятих яструбів в російській верхівці. Достатньо згадати історичне засідання ради національної безпеки росії перед повномасштабним вторгненням і його виступ. Можливо, зараз цей ультранацист просто хотів зробити путіну приємне. І якось підстрахуватися, оскільки є велика ймовірність, що будуть перестановки в системі російської влади, зокрема в Кабміні. Можливо, силовий блок в тому числі буде якось переформатований, хоча шансів зберегти посаду у найближчих до путіна людей більше, ніж у якихось, умовно, міністрів з гуманітарного або соціального блоку.

— Тепер про наші внутрішні справи. Аналітики все частіше пишуть про те, що їх дуже тривожить руйнація єдності й помітне зростання напруги між фронтом, де зараз надскладна ситуація, і тилом. Частина суспільства, як і раніше, підтримує армію всім, чи може, пишається, молиться за захисників. А деякі громадяни вже не з такою повагою і вдячністю ставляться до людей в пікселі. Та і військові висловлюють незадоволення тим, що відбувається всередині країни. Здавалось би, ми маємо бути монолітними в такі доленосні часи, а у нас все навпаки. Чому таке сталося? Що з нами відбувається?

— Я з вами категорично не згоден, що є вони і є ми. Це для мене абсолютно недопустиме формулювання, на цьому хочу наголосити. Слухайте, а хто сказав, що змінилося ставлення до військових? Те, що є певна частини людей, які люблять Збройні Сили, але не люблять ТЦК, умовно кажучи, це маячня, тому що ТЦК і є в тому числі Збройні Сили.

— Щоденно ходжу на ринок. Чую, про що говорять продавчині та бабки, які торгують чимось зі своїх городів. Це індикатор.

— І що вони там говорять?

— Як тепер кажуть, що не все так однозначно. Люди в формі для них вже не рятівники. Від колишньої шани мало чого залишилося. «Чому я маю донатити на армію?»

— Ну, по-перше, бабки, як ви кажете, у нас різні. Більшість за ЗСУ, за Україну, за своїх дітей та онуків. По-друге, хай це прозвучить грубо, однак скажу, як є. Що деякі бабки насправді просто оп… дініли, можете це слово так і залишити, від безпеки в Києві. Тому що нічого не відбувається.

В українському суспільстві дуже великий прошарок людей, які просто тупі. Так буває. Вони думають, що довбаний, як хтось вважає, Донбас, Харків, Слов’янськ і Краматорськ — це дуже далеко від Києва. Вони сильно помиляються.

Наведу простий приклад. От вони точно знають, що всі менти погані, а МНСники беруть хабарі. Але коли щось стається, то дзвонять в поліцію: «Допоможіть, бо тут якийсь хуліган з’явився», а коли пожежа — цим клятим хабарникам-МНСникам. З армією, повірте мені, буде приблизно так само.

Якщо хтось каже, що стало менше донатів, то я як збирав мільйон гривень за одне відео, якщо провожу збір, так і збираю. Хто ці гроші відправляє? Можливо, ці бабки ніколи й не донатили. І я не впевнений, що ми маємо на них взагалі орієнтуватись.

Наступне. Є кричущі випадки, коли ми говоримо про відсутність комунікації влади з суспільством. Однак у нас як був воєнний стан, так і залишається. Бабки можуть робити, що завгодно, бо вони не є військовозобов’язаними, тому хай хоч на шпагат сідають, хоч на голові стоять.

От нещодавно в Хмельницькій області якась стара курва побила палкою вікна в машині ТЦК. Було ще кілька випадків, коли такі ж бабки провокували якісь огидні ситуації, це знімали на відео й вкидали в соцмережі.

Тому хочу запитати: а де працівники поліції? Чому їх немає, коли виникають такі моменти? Можливо, ту машину ТЦК купили на гроші громадян — на мої, ваші, глядачів мого YouTube-каналу (на YouTube-каналі Цимбалюка 1,2 мільйона (!) передплатників. — Авт.). Як має діяти держава в такій ситуації? Ця курва мала б на камеру сказати: «Вибачте, хлопці!», а далі кримінальне провадження і щоб вона зі своєї пенсії платила за ці дії.

Пам’ятаєте, коли почалась війна, хтось щось в’якав з приводу української мови? Було таке. А потім вони просили вибачення. Думаєте, просто так? Бо працювали Служба безпеки України й поліція.

Все дуже просто. Суспільству не можна толерувати такі речі. Так, нам важко. Однак, як то кажуть, «найтемніша ніч перед світанком». Можливо, ми знаходимося в цій ситуації. Але категорично не можна ділити, що є якісь військові і є якісь класні бізнесмени, журналісти, блогери, інженери, пенсіонери й т.д. Я таку ситуацію не сприймаю й не сприйматиму.

І ще раз. Ті, хто допомагав армії, будуть допомагати до самого останнього моменту. Для тих, хто не допомагає, держава придумала таке оподаткування, як військовий збір. Його стягують незалежно від того, хочеш ти допомагати чи ні. Тому не вважаю, що історію цієї держави будуть вирішувати бабки, яким щось не подобається.

— Згодна. Але все ж таки розцінюю це явище як тривожний симптом. Вони замовкли навесні 2022-го, однак поступово голос знову прорізався.

— Війна це страшно і складно. Між іншим, хочу сказати, що з великою ймовірністю отака нахабна поведінка, особливо в сільських районах, характерна для тих, хто ходить в церкву московського патріархату. Вони себе поводять по-скотинячому.

Росіяни будуть качати українське суспільство по всіх цих аспектах. І це буде накладатися на помилки й тупість української влади, на неухвалені вчасно або взагалі неухвалені рішення. Це все зрозуміло. Але це не змінює бази.

Ми з вами ще на початку розмови констатували, що росіяни хочуть вбити всіх. І цих довбаних бабок в тому числі. От прилетить КАБ на ринок — і залишаться маленькі шматочки старого м’яса. А якщо сюди прийдуть росіяни, то в їхніх квартирах будуть жити загарбники. А розкидані шматочки тіл з’їдять собаки, як було в Маріуполі та інших містах. Ну що ж? Бабки можуть собі дозволити бути тупими й рішучими.

— Нещодавно спілкувалася з військовим експертом Петром Черником. Він сказав наступне: «Якщо Україна програє цю війну, нам влаштують геноцид, причому різати будуть усіх, а „своїх“, тобто тих, хто їх чекав, з особливим цинізмом». Ви в лютому були на Донеччині. Які враження від дуже небезпечної подорожі? Що кажуть військові та місцеві мешканці?

— Ми тоді возили машини на Донбас від нашого 24-го каналу, де я два рази на тиждень працюю. На каналі вийшов матеріал про це відрядження, але я навіть на YouTube його не виставляв. З однієї причини — приїхати в Краматорськ не означає, що ти герой і людина зі сталевими яйцями. Тут немає нічого такого. Це така сама наша держава.

Так сталося, що я вперше побував в Донецькій області. Проїхав майже всю Україну, але на Донеччину якось не доводилось. Мабуть, дуже багато часу провів у москві.

Коли ти туди приїжджаєш з Києва, дуже швидко приходить розуміння того, що це дуже близько від столиці.

І ще момент. В мене недешева машина. Чому я на цьому акцентую? Тому що, коли ти їдеш по Краматорську і постійно чуєш канонаду (на жаль, росіяни зараз підсунулись до міста), це як би підказує будь-кому, хто там опинився, що російські снаряди не визнають твій майновий статус. Це там доходить прекрасно.

Що стосується місцевих. На вулицях людей небагато. Може, тому, що було холодно й вони поховались по домівках. А можливо, з великою ймовірністю більшість звідти поїхала.

Краматорськ — чудове місто. Меру Києва треба відправитися туди на екскурсію і подивитися, як можна зробити дороги. Можливо, він спробує якісь технічні рішення реалізувати на Подолі, і не тільки.

Наші військові там на чому тільки не їздять. В центрі міста таке враження, що там машини всіх держав НАТО. А наші волонтерські джипи, які ми купуємо, на різних-різних номерах. Просто якась веселка (радуга по-русски; від цього слова в мордорі декого починає ковбасити).

Я спілкувався з багатьма військовими. Є крутезні командири, які вирішують проблеми з переважними силами противника дуже чітко. Цитую командира 18-ї Слов’янської бригади Нацгвардії полковника Геннадія Куцого. Він і його заступники формулюють свою мету просто: «Наша задача, щоб російський солдат — штурмовик, заробітчанин, хто б він там не був і як би себе не позиціонував, — не дійшов живим до українського солдата на відстань пострілу».

Є люди, які ніколи не відступлять, що б не казали бабки в Києві. Це важливо розуміти.

Місцеві, звісно, перелякані. Ми зупинялися і в готелях, і в інших місцях. Персоналу готелів страшно. Тому що коли там військові, робітники бояться, що прилетить до них.

Пам’ятаю розмову з жіночкою в Краматорську. У неї така солов’їна мова — краще, ніж у вас і мене разом взятих. Я її запитав: «А тут якою мовою розмовляєш?» — «Російською переважно. І взагалі ми думаємо по-русски». На що я відреагував: «Знаєте, головне, щоб ви просто думали».

Зрозуміло, що залишатися в частині міста, де постійно чутно канонаду, а шибки на вікнах деренчать від вибухових хвиль, дуже страшно.

Тому там у стосунках людей об’єктивно все набагато простіше. Навіть ті, хто чекає «русский мир», розуміють, що їм буде гаплик. Що від російських снарядів тіла розриває на шмаття однаково що в Маріуполі, що в Києві, що в Краматорську — та будь-де. І що загарбники їх не помилують. Тобто Петро Черник абсолютно правий.

— Вже десять років уважно спостерігаю за подіями на окупованих територіях Донбасу. Зараз там такий шабаш. Таке щастя, що вони нарешті в складі росії. Росіяни ремонтують дороги, школи й лікарні, привозять нове обладнання. Вони купують цим населення. Чи потрібно нам повертати ті території? Завжди казала, що Донбас — це Україна. Тепер вже не впевнена. Що ми отримаємо потім? Ракову пухлину — скалічених пропагандою дітей, тисячі колаборантів, зомбованих людей.

— Припиняйте ставити питання — потрібно чи не потрібно та що вони там подумають. Кордон між Україною і росією буде проходити за результатами війни. Ніхто ні у кого нічого питати не буде. Це перше й найголовніше.

Друге. Ви чудово знаєте, що на територіях «русского мира» все так влаштовано, що є лише одна опція — ти або йдеш на підвал, або вихваляєш фюрера. На якомусь етапі дійсно багатьом здається, що крім вихвалення фюрера інших варіантів немає.

Я не вважаю цю територію раковою пухлиною. І не буду вважати. Давайте гіпотетично представимо, що Україна повертає Донбас. Який, як там кажуть, типу особливий. Всі ж пам’ятають, що «Донбасс порожняк не гонит».

Насправді донецька і луганська так звані еліти у 2014 році як сцикливі пі… ри звалили с цієї території й здали регіон росіянам. І зараз ці донецькі (не донеччани, а саме донецькі) та луганські розкидані по всьому світу. Хтось в Києві осів, хтось в рашці, хтось в Чорногорії. Але сенс в чому? Люди на тих територіях настільки певною мірою забиті, що просто лягають під сильного. Чий прапор — того пісні й співають.

— Так і є, на жаль.

— Що стосується подальших дій. Як я це бачу в ідеалі? Ми знищуємо кожного російського загарбника. F-16, ATACMS прилетіли — вони всі здохли. Далі на цій території почнеться довгий процес реінтеграції. Як він відбуватиметься? Ідеологи цієї лабуди та колаборанти одразу втечуть в росію. А тих, хто не втече, знайдуть з кулею в голові. І після того точно втечуть всі.

Подальша історія. Почнеться відновлення, бо Україна це ж цивілізація. І для Донбасу в тому числі. Тому на цій території будуть працювати тривалий час, можливо десятки років, військово-цивільні адміністрації. А мешканці деякий період не будуть брати участь в загальнонаціональних виборах.

Тому оці історії про те, що це ракова пухлина… Навіть ту жіночку з Краматорська, про яку я вам розказав, за всіма ознаками можна назвати ватницею. «Ми багато чого не знаємо, це все політики». Але поки там майорить український прапор, — сподіваюся, що так буде завжди, — вона буде щебетати українською і все буде гаразд. Якщо прийде москальня, відповідно ситуація зміниться. Такі реалії.

Однак ставлю питання. Чим ця латентна ватниця відрізняється від бабусь та тіток на київському ринку? Пропискою? Та ні, нічим. Україна єдина. Але не ці люди визначатимуть майбутнє нашої держави. Це теж, мені здається, зрозуміло.

— Не може не турбувати те, що у нас влада зосереджена в одних руках. Причому не Зеленського, а іншої особи. Як ви до цього ставитесь?

— На Єрмака натякаєте? Я з вами не погоджуюсь. Ні, це не так. Рішення в цій державі ухвалює президент Зеленський. І влада дійсно в його руках. От це правда. Всі інші моменти, що він тримається за ряд посадовців, в тому числі про яких ми вже говорили, — це його право президента, подобається це комусь чи ні.

Я не знаю, чому у Єрмака так виходить, що він на собі тримає багато негатива. Але він посадовець. Його призначили указом президента. Тому хто б нам що не казав, а саме у президента останнє слово. Це просто для розуміння.

— У нас дуже помітний занепад державних інституцій. Не чутно ані Кабміну, ані Ради. Всі рішення приймають на Банковій.

— Це правда. А що вас дивує? За результатами останніх виборів сформована монобільшість, це не новина. Але наразі зрозуміло, що вага парламенту наближається до нуля. Щось подібне і з Кабміном. Багато кадрових рішень, і взагалі багато питань до влади. Вони, як на мене, роблять велику помилку, що все сконцентрували у своїх руках, а не делегують ухвалення рішень в інші органи. Бо вони не встигають обробляти ці рішення. Відповідно, це гальмує все.

Слухайте, Україна ніколи не була ідеальною державою. Сподіваюсь, коли в нас будуть вибори, а колись це точно станеться, дехто серйозно подумає, за кого голосувати. Але з великою ймовірністю бабки з вашого ринку все одно проголосують приблизно так, як і голосували.

— Без варіантів.

— Але це демократія.

У мене як у громадянина теж мільйон питань до української влади. Наприклад, в частині реформ, економічних змін, судової системи. Ніхто ж не заважає в Києві цим займатися. Тут безпечно. Ці класні Patriot нас всіх бережуть. І Кабмін в тому числі. Чому вони цим не займаються?

Єдиний нюанс. От жоден з тих, хто каже, що Зеленський не найкращий і не найвеличніший лідер сучасності (я, до речі, з цією тезою згоден), не дав відповідь — а що ж робити в умовах великої війни? Зазвичай це регулюється виборами. А поки вибори не проглядаються, доведеться терпіти й того президента, і той Кабмін, і того Єрмака, які є. Якщо хтось придумає кращий варіант, обговорімо і реалізуємо його.

Знову ж таки, війна не буде тривати вічно. Рано чи пізно ми або повернемось на Донбас і в Крим, або лінія фронту просто завмре. Передумов, звичайно, більше для другого варіанту, проте після того політичне життя в нашій державі відновиться, хто б нам що не казав. І телемарафон (чи як воно там називається?) все одно не назавжди.

— У людей депресії, розпач, втома, зневіра, емоційне вигоряння. У багатьох відчуття провини, що вони замало роблять для Перемоги. Нам кажуть, що найбільші випробування попереду. За що триматися? Як не зійти з розуму?

— Я певною мірою вважаю, що оці розмови й відчуття взагалі виникають від просто чудового, надзвичайно крутого життя. Тому що громадяни України, в першу чергу, звісно, Збройні Сили все одно зупинили війну. Так, киян час від часу намагаються «підбадьорити» ракетними ударами. Але в цілому життя нормальне. Працюють бізнес, підприємства, магазини, банки, аптеки, бабки, про яких ми згадували, отримують пенсію, в тому числі за рахунок німецьких платників податків. Все в них настільки непогано, що от вони сидять такі й думають — чогось не вистачає. Для них життя 30−40 років тому було трішки краще, бо була ковбаса по два двадцять. Ну, свідомість так влаштована, що люди дуже часто заморочуються через повну фігню. От правда. Можливо, з цим нічого не зробиш.

Єдине, що можу сказати: втомитися — це нормально, а от втомитися і скласти лапки — ні. Воювати й працювати можна і втомленими.

Що мене надихає? Того, хто в такій ситуації не рухається, а складає лапки, просто вбивають на місці. Так от, я прибічник підходу, що ми — держава, суспільство, якісь об’єднання людей — будемо бігти стільки, скільки потрібно. От, власне, все. Люди, які визначають долю цієї держави, не втомилися. А бабки, ну що ж ти зробиш з ними?

Тому хочеться підсумувати розмову таким закликом. Припиняйте бути ганчірками. Зберіться — і вперед. Інших варіантів нема. Доля нас поставила перед ситуацією, що, повторюю, хто не рухається, той помирає. А ми, мені здається, заслуговуємо на кращий розвиток подій. Так що зберігаємо спокій і рухаємося.