Новини 365

У центрі Луцька військовий влаштував своєрідний перформанс. З картонною табличкою у руках він намагався привернути увагу людей до поранених бійців.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Тетяни Хомич.

Євген Сивопляс – боєць Третьої штурмової бригади. У лютому під Авдіївкою дістав тяжке поранення, ногу довелося ампутувати. Однак воїн не зневірився, а майже одразу почав підтримувати таких, як сам.

“Не відвертай обличчя. Я не чудовисько” – вийти з таким закликом у середмістя боєць вирішив після виписки з лікарні. Бо більшість перехожих, каже, просто відвертала від нього погляд, ніби соромлячись його.

“Уникають погляду зі мною, відвертають обличчя і всередині я почав відчувати, що вони мене не приймають”, – каже Євген Сивопляс.

Євген Сивопляс на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. 

“Я сказав своїй дружині, що йду в магазин. Обманув її, а сам пішов до військомату”, – каже захисник України.

Спершу захищав рідний Чернігів, потім були Бахмутський та Авдіївський напрямки. Мав кілька поранень. Останнє – три місяці тому, найважче.

“Я впав і мені здалося, що та нога відлетіла в сторону, я впав на спину”, – згадує Євген.

Далі – ампутація та реабілітація у Луцьку. 

“Лікар дає мені милиці, що вони є, я їй беру і перше, що я роблю – це я знаходжу сходи в цій лікарні”, – каже він.

В ефективності сходотерапії Євген переконався після свого першого поранення, коли ворожі уламки так прошили стегно, що нога відмовилася його слухати. Тоді за рік подолав 10 тисяч поверхів і інших перешкод.

Тож, переконаний Євген з таким досвідом він і цього разу відновиться швидко. А поки готується до протезування – вирішив налагодити комунікацію між цивільними і бійцями.

Простоявши на милицях 2 години Євген зустрічає дядю Гришу. Відомого 77-річного волонтера з Херсона, який втратив в армії обидві ноги і пальці рук, але не здався і продовжив підтримувати бійців уже донатами.

Підтримавши один одного – воїн та волонтер – прощаються. Один – далі збирати гроші на ЗСУ. Інший – лікуватися, аби якомога швидше знову повернутися у стрій до своїх побратимів-штурмовиків.