Новини 365

Хоч закордонні експерти й сумніваються, що це може призвести до переламу у війні, бо, за їхніми словами, все вирішується на полі бою й залежить від західної військової допомоги Україні, насправді все далеко не так лінійно.

Попри “пекельні” санкції (саме так в Америці ще до повномасштабного російського вторгнення називали заборону на операції із російським держборгом – ред.), запроваджені Заходом після 24 лютого 2022 року, російська економіка досі працює на машину війни. І відбувається це саме завдяки величезним доходам від продажу нафти. Хоч у США й зазначають, що запроваджена G7 наприкінці 2022 року цінова “стеля” у $60 призвела до того, що Росія вимушена продавати свою нафту з дисконтом (за останніми даними Казначейства США – це приблизно $17-18 за лютий цього року), Кремлю цього цілком вистачає, щоб фінансувати війну проти України, й ще трохи собі залишити.

В умовах відсутності західної, передовсім американської, військової допомоги та політичної волі “великої сімки” переглянути цінову “стелю” на російську нафту (хоча вони мають проводити консультації щодо цього кожні два місяці), знизивши її наприклад до $30, Сили оборони України самотужки роблять все можливе, щоб припинити потік нафтодоларів до Росії, обрізавши її спроможність фінансувати цю війну. Й удари по нафтових потужностях ворога доводять, що ми на правильному шляху, як би проти цього не був Вашингтон, побоюючись зростання ціни на нафту в світі, що може якось нашкодити позиціям Адміністрації Байдена напередодні президентських виборів у США.

Тож, у цьому тексті ТСН.ua розкаже про наслідки ударів по найбільших російськимх НПЗ, що про це кажуть на Заході, так як це насправді може вплинути на перебіг війни.  

Переламний момент: удари в тилу ворога

У перші місяці повномасштабного вторгнення Росія цілеспрямовано била по українських НПЗ і нафтобазах, коли план “Київ за три дні” провалився. Всі ми добре пам’ятаємо гострий дефіцит пального, який зберігався до літа 2022 року. Зараз із ударами по своїх нафтових потужностях зіткнулася Росія, що цілком логічно. Адже перемогти у війні, попри страхи наших західних союзників й окреслення ними ж міфічних “червоних ліній”, без перенесення бойових дій на територію ворога, неможливо.

Ще в лютому у статті для ТСН.ua президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар зазначав, що всього в Росії 74 НПЗ, понад 30 з яких розташовані в європейській частині, ближче до лінії фронту. Власне вони й забезпечують потреби російського армійського угруповання у війні проти України. Тому цілком природно, що саме по них і завдаються удари, щоб російські танки, БМП і літаки не мали змоги доїхати та долетіти до лінії фронту.

“Не можна сказати, що й раніше ЗСУ не завдавали ударів по російській паливній інфраструктурі, а це не лише НПЗ, які зараз потрапили під обстріл, а й нафтобази (ще у 2022 році ми вдарили по нафтобазі в російському Бєлгороді – ред.). Але сягнути кудись далі, ніж нафтобази поблизу держкордону або лінії фронту, нам не вистачало засобів. Щойно з’явилися засоби “довгої руки”, розширився й перелік цілей, куди їх можна спрямувати. Зокрема, цілком логічно, що вони потрапили вже й у виробничі потужності”, – зазначав Михайло Гончар.

Дійсно, атаки на російські нафтопереробні заводи й потужності здійснювалися від самого початку повномасштабного вторгнення: Краснодарський край; Ростовська, Брянська, Курська та інші області . Проте правила війни на полі знищення нафтогазових потужностей ворога кардинально змінилися в січні-лютому 2024 року, коли дрони вперше дістали за 1000 км до підприємства “Новатеку” на Балтиці, що було серйозно пошкоджено після пожежі на терміналі (щоправда вже в лютому постачання нафти з терміналу “Новатек – Усть-Луга” відновилося). Безпілотники також влучили й у Туапсинський НПЗ “Роснєфті” на Чорному морі, який входить до десятки найбільших у Росії, де була уражена вакуумна установка. Ще в лютому з’являлися повідомлення, що на його ремонт знадобиться кілька місяців. Чи відновив він свою роботу росіяни не повідомляють.

Загалом від січня до початку квітня відомо про понад 15 атак по російських нафтопереробних потужностях і нафтобазах. Проте переламний момент стався на початку квітня, коли удару було завдано по потужностях, де збирають аналоги іранських “шахедів”, та заводу “Танеко” в Нижньокамську в Татарстані, – третьому за величиною російському НПЗ, що зрозташований більш ніж за 1200 км від українського кордону. В американському Інституті вивчення війни (ISW) відзначили, що удар пошкодив основну установку, яка відповідає за половину переробки нафти на цьому НПЗ. Але, є ще три не дуже обнадійливих висновки для Росії.

По-перше, між Нижньокамськом у Татарстані та українським кордоном близько 1300 км, і ще якихось кілька місяців тому Київ не мав можливостей завдавати удари на таку велику відстань. Зараз же це говорить про успіх української оборонної промисловості, зокрема в сфері виробництва безпілотників.

По-друге, це також вкотре доводить, що Росія не має достатньої кількості ППО для прикриття всіх важливих промислових об’єктів. А, за словами представника ГУР Міноборони Вадима Скибицького, завдавати ударів по російським НПЗ допомагали росіяни.

По-третє, тепер в зоні ураження, крім Татарстану, де вже було завдано удару, також Карелія, Башкортостан, Ленінградська, частина Кіровської та Оренбурзької областей.

Справжня смерть Кремля: нафтодолари Путіна

Західні ЗМІ повідомляють, що удари по російських нафтопереробних заводах поставили на паузу близько 15% їхніх потужностей. І все частіше цілями цих атак є дороговартісні установки з переробки нафти. А закритий доступ до західних технологій (нафтогазова сфера діяльності РФ також потрапила під санкції) суттєво сповільнює й ускладнює ремонт такого обладнання.

У четвер, 4 квітня, Reuters у статті “Санкції США заважають Росії ремонтувати нафтопереробні заводи”, написав, що російський “Лукойл” не може відновити роботу турбіни на четвертому за величиною нафтопереробному заводі під Нижнім Новгородом (розташований приблизно за 430 км на схід від Москви), який виробляв до 11% загального обсягу бензину в РФ. Відремонтувати турбіну може лише американська компанія UOP, яка пішла з російського ринку ще 2022 року.

Ще в січні цього року, через поламку компресійного обладнання, на цьому заводі вийшла з ладу установка каталітичного крекінгу (яка використовується для перетворення важких вуглеводнів на бензин), а всього їх там лише дві. Удари безпілотників лише поглибили проблему. Російський завод НОРСІ вже скоротив виробництво бензину на 40%. Джерела Reuters навіть не беруться прогнозувати, коли вдасться відремонтувати турбіну, через заборону США щодо передачі технологій до Росії. “Лукойл” вже звернувся до китайських компаній. Проте, невідомо, чи дійсно Пекін зможе допомогти Москві отримати таке дороговартісне західне обладнання в обхід санкцій, адже буде зрозуміло, для кого саме воно замовляється й купується.

Поки що ці удари по нафтопереробній галузі Росії не призвели до того, що ворогу нічим заправляти свої танки. Та й Кремль зробить все, щоб це сталося в останню чергу, навіть ціною гострого дефіциту пального на заправках. Обсяги виробництва бензину в Росії вже впали на 15%, а ціна досягла максимуму вперше від осені минулого року. Довелося навіть збільшити імпорт бензину з Білорусі. Проте, принаймні поки що, бо удари триватимуть, це навряд чи призведе до суттєвого зниження експорту російської нафти (а, якщо й призведе, то Росія може наростити експорт сирої нафти, хоча морський експорт російського дизпалива все ж зменшується) та, як наслідок, скорочення потоку нафтодоларів до кремлівської казни для фінансування бюджету війни.

Раніше ТСН.ua вже неодноразово писав, що в середньому на війну проти України Росія витрачає по $10 млрд на місяць. Звідки ж беруться ці гроші? Влітку 2023 року лише на експорті нафти Росія заробляла по $15 млрд на місяць. Як бачимо, цього цілком вистачає, щоб і війну продовжувати, й собі трохи залишити. Найбільшими покупцями російської нафти є Китай, Індія та Туреччина, які купують російську нафту з $17-18 дисконтом. Водночас саме Індія закуповує російську нафту у великих кількостях, переробляє її на своїх НПЗ і перепродає далі по світу.

За словами виконувачки обовязків помічника міністра фінансів США з питань фінансування тероризму Анни Морріс, продаж західним країнам нафтопродуктів, вироблених із російської нафти, не порушує санкцій, адже імпорт переробленої російської нафти — це імпорт із країни купівлі, а не Росії. А помічник міністра фінансів США з економічної політики Ерік Ван Ностранд додав, що Америка не просила Індію скоротити імпорт.

Саме тому, в умовах, коли західні нафтові санкції не діють (мається на увазі саме цінова “стеля” на російську нафту на рівні $60, яку Захід вперто не хоче переглядати), Україна впроваджує власні “санкції” проти основного джерела фінансування російської війни. І, за інформацією BILD, вже цього року Україна може вперше застосувати дрони з дальністю ураження до 2000 км, які зможуть дістати до Уралу та Заполяр’я. Щоправда, не всі на Заході схвалюють удари по російських нафтопереробних потужностях.

Ще в кінці березня, в день наймасованішого російського удару по українській енергетичній інфраструктурі за більш ніж два роки повномасштабної війни, коли ворог також поцілив ракетами по ДніпроГЕС, Financial Times вийшла зі статтею про те, що США неофіційно закликали Україну припинити удари по російських НПЗ, бо це начебто може спричинити підвищення світових цін на нафту та помсту з боку Кремля. У Вашингтоні говорять, що цього року ціна вже зросла на 15% – до $85 за барель – що призвело до зростання цін на бензин у США. Хоча американська статистика свідчить, що серйозного удару по паливному ринку США це не завдало.

Багато хто на Заході помилково повʼязує російські удари по українській критичній інфраструктурі з помстою Москви за атаки по НПЗ і нафтобазах ворога. Цю теорію дуже легко спростувати, нагадавши нашим союзникам і партнерам, особливо в Адміністрації Байдена, що 6 червня 2023 року Росія підірвала окуповану ними ж Каховську ГЕС, коли серйозного пошкодження ворожих нафтобаз і нафтопереробних заводів ще не було. Проте, за словами голови комітету Палати представників Конгресу США у закордонних справах Майкла Маккола, радник президента Байдена з питань нацбезпеки Джейк Салліван вважає, що Росія може завдати тактичного ядерного удару по США (тобто, навіть не по Україні – ред.), якщо Вашингтон надасть Києву занадто багато зброї.

У соцмережах одразу ж почали жартувати, мовляв, хоч хтось у Білому домі читає шизофренічну маячню заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва про “радіоактивний попіл”. Та й, за словами Майкла Маккола, який посилається на дані американської розвідки, жодних фактів, які б свідчили про підготовку Росії до ядерного удару, немає. За словами Володимира Зеленського, реакція США на удари по російських НПЗ не була позитивною.

“Мені здається, для того, щоб в кінці кінців зрозуміти, як вижити в Харкові, як людям жити без світла, без води, треба, напевно, людям приїжджати, дивитися, а потім щось засуджувати або ні. Росія, крім сили, нічого не розуміє”, – зазначив президент Зеленський у середу, 3 квітня, на спільній пресконференції з президентом Фінляндії у Києві.

Та й, зрештою, дивно чути про “помсту з боку Росії” за удари по її нафтопереробних потужностях, в умовах відсутності західної збройної допомоги та додаткових систем ППО, зокрема Patriot, про які ми просимо вже не перший місяць, щоб прикрити такі важливі об’єкти, як, наприклад, ДніпроГЕС. Про це, зокрема, український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба говорив зі своїми західними колегами у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, де 3-4 квітня відбувалося засідання з нагоди 75-річчя Альянсу.

“Я не хочу псувати святкування дня народження (НАТО — ред.), але моїм головним меседжем сьогодні будуть Patriots. Бо порятунок життів українців, українських міст, української економіки залежить від доступності Patriot та інших систем ППО в Україні”, — сказав Кулеба.

Німеччина, яка є головою коаліції з протиповітряної оборони для потреб України, вже ініціювала пошук Patriot. Звичайно, що найбільше цих систем є саме в США. Проте, навряд чи без схваленого Конгресом фінансування, Україна зможе отримати від Америки додаткові системи ППО. Проте, Patriot є також у Німеччині, Нідерландах, Швеції, Греції, Японії, Південній Кореї та багатьох інших країнах. Тож, для Берліна пошук додаткових систем Patriot для України не видається аж такою вже нездійсненною місією.