Новини 365

Найвідоміша поліцейська Києва Людмила Мілевич останнім часом зникла з інформаційного простору. Після хвилі шаленої популярності, суспільного захвату та жвавих дискусій жінка за останні пів року виклала лише кілька дописів в Instagram.

Що стало причиною відсутності в соціальних мережах та які кардинальні зміни трапились у житті поліцейської, Людмила розповіла в ексклюзивному інтервʼю для OBOZ.UA.

– У 2015-2016 роках усі заголовки українських інтернет-ЗМІ про вас починалися словами: “Секс-символ патрульної поліції…” Скажіть, це народне “звання” якось вплинуло на ваше життя?

– Я б не сказала. Мало пройти багато часу, щоб “секс-символ” взагалі сприймалося в нашому суспільстві не як образа. Якщо згадати 2015 рік, то “секс-символом” мене не вважали. Навпаки – лили дуже багато бруду: типу “мажорка” або “чиясь шл**ндра” прийшла для того, щоб “прикривати чиюсь д*пу” тощо. Поступово суспільство зрозуміло, що не завжди вродливі жінки – це чийсь проєкт, і до мене почали ставитись як до сильної, сміливої і красивої жінки, яка прийшла служити.

– З якими взагалі труднощами стикаються жінки на службі в поліції? Чи складно будувати карʼєру?

– Труднощі у жінок на службі, на жаль, тільки з колегами-чоловіками, особливо з колишніми міліціонерами, які пройшли переатестацію невідомо яким чином. Там такий “совок” у голові, що мені потрібно, мабуть, окрему статтю на цю тему написати.

– Розкажіть, будь ласка, чим ви нині займаєтесь? Чи продовжуєте службу в патрульній поліції?

– Службу в патрульній поліції я припинила ще влітку 2022 року через появу нового підрозділу Департаменту поліції особливого призначення. Тому зараз я перебуваю у складі Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”. Я вважаю себе більш корисною і відчуваю, що принесу більше користі на фронті, а не в патрульці, навіть якщо це просто мити каструлі або чистити картоплю.

– Чим ваша служба в штурмовій бригаді відрізняється від попередньої роботи?

– Абсолютно всім. Служба в патрульній поліції почалась з 2015 року. Я була інспекторкою роти пʼятого батальйону другого полку 1 (з обслуговування правого берега – Святошинський район) управління патрульної поліції у місті Києві, у Департаменті патрульної поліції – 4 роки. Потім несла службу у відділі встановлення систем автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху управління безпеки дорожнього руху Департаменту патрульної поліції. Це була моя найгірша робота. Якось розповім про цей досвід, бо там я і побачила всю “красу” співпраці з колишніми ментами-ДАІвцями, які пройшли атестацію.

Потім попрацювала у відділі розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод. З 15 січня 2022 року я була залучена до складу сил і засобів Об’єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях аж до початку повномасштабної війни. Влітку 2022 року я повернулась до Києва та одразу перевелася до Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України “Лють” у відділ озброєння. Порівнювати службу в патрульці і в “Люті” неможливо, немає нічого спільного.

– Чи порушуєте ви мовне питання у вашій бригаді? Бувають дискусії щодо того, якою мовою спілкуватися?

– Питання мови в нас не стоїть. У кожного з нас є спільна мета, яка є більш пріоритетною, ніж мова, якою ми розмовляємо. Коли кожного дня ви маєте захищати країну, свої сім’ї, побратимів і себе. От про що ви думаєте в цей момент? Навряд чи про мовне питання. У нашій бригаді більшість спілкується українською, але є й російськомовні. І нікого це не турбує, бо нас єднає дещо набагато важливіше, ніж мова, якою ми спілкуємось.

– Що ви скажете про радикальну поборницю української мови Ірину Фаріон?

– Як я зазначила раніше, мовне питання не пріоритет. Українців зараз мають єднати спільні цілі, надія і любов до України. На мою думку, це більш вагомо, ніж те, що хтось розмовляє іншою мовою. А щодо Ірини Фаріон… Наші з нею погляди категорично різні. Як кажуть: “Що занадто, то не здраво”. Це саме про Фаріон. Людина впала в крайнощі. Я не можу це підтримувати.

– Що ви думаєте стосовно жіночої мобілізації? Вона потрібна?

– Зважаючи на теперішні обставини, жінки на фронті так само потрібні, як і чоловіки. Сьогодні жінки воюють нарівні з чоловіками. Давно спростовано міф, що жінка у війську – це або медикиня, або кухарка. Дівчата на всіх гарячих напрямках успішно виконують бойові завдання. Я вважаю, щоб подолати це все гівно, яке лізе до нас зі своїх боліт, потрібні і чоловіки, і жінки!

– А хто з відомих українських жінок та чоловіків вам імпонує і чому?

– Першочергово хочу виділити Раміну Есхакзай, Сергія Притулу, Дмитра Комарова та Машу Єфросиніну, які з початку війни висвітлюють усі страшні моменти, які відбуваються на фронті, допомагають зі зборами на все необхідне.

– Які у вас нині є хобі, що дають змогу перезарядитися, наповнити себе силами?

– Хобі – це, звісно, чудова річ, але не завжди я маю достатньо часу на них. Моє серце назавжди заполонила акторська діяльність та популяризація українського кінематографу. Зараз є декілька проєктів, які ми всі зможемо подивитись цієї осені з моєю участю.

– Як ваша сімʼя ставиться до вашої служби?

– Моя сім’я, звісно, підтримує мене, але розуміння того, наскільки моя робота є небезпечною та складною, їх непокоїть. Вони завжди підтримують мене і допомагають за потреби, пишаюсь та люблю їх.

– Що ви думаєте про відомих чоловіків, які виїжджають під виглядом волонтерства (як блогер Гонковський) та не повертаються назад?

– Звичайно, я не можу підтримувати подібні дії, бо передусім це напряму впливає на волонтерську діяльність. На жаль, через людей, які зловживають можливостями, що надають волонтерам, ці можливості часто скасовують або ставлять у більш жорсткі рамки задля того, щоб запобігти інцидентам. Тому це жахливо впливає на реальне волонтерство, яке зі свого боку робить неймовірний внесок у нашу перемогу.

– Як вам за нинішньої роботи вдається доглядати за собою? Чи маєте власний секрет краси?

– Зараз, на жаль, я не маю достатньо часу, щоб приділяти догляду стільки уваги, як раніше. Я можу це робити, коли приїжджаю додому, але навіть тут нічого особливого в моєму догляді немає. Іноді я ходжу у спа. Це єдине місце, де я можу повністю реалізувати догляд, якого хотілося б.

– Які стереотипи про поліцейських вас найбільше смішать або дратують?

– Стереотипів, безумовно, існує багато… Один із найкумедніших – це пончики. Чомусь усі уявляють поліцейських із пончиком у руках. Звісно, багато хто їх полюбляє, але їх не видають разом з формою. І, звичайно, де пончики, там і кава – теж популярний стереотип (гучно сміється).