Новини 365

Воїн Сергій з позивним Дід після повномасштабного вторгнення повернувся з Італії в Україну, аби її зберегти для своїх онуків. За кордоном прожив 18 років, мав власну справу з ремонту і обслуговування суден.

Історію воїна розповіли у службі зв’язків з громадськістю Чернівецького обласного ТЦК та СП.

Зараз, після численних поранень він працює у Чернівецькому ТЦК та СП. Після пережитого, зізнається, морально важко проводити оповіщення військовозобов’язаних.

У складі 80 окремої десантно-штурмової бригади його підрозділ вирушив на зустріч ворожим військам.

“Не можу передати відчуття і емоції, від того, як нас зустрічали люди в містах і селах, коли їхали колонами. Була гордість і сльози, коли бачив, як підтримували військових – дякували, підбадьорювали, махали руками, сигналили”, – пригадує перші дні після звільнення населених пунктів.

Перша позиція була у військовій частині у Вознесенську, де колись проходив строкову службу.

“Там, через 27 років я зустрів свого командира роти, з яким служив строкову. Зараз він командир однієї з військових частин. Розмовляли, згадували минуле, і тоді він дав мені позивний “Дід”.

Далі були численні запеклі битви, під час яких, пригадує, десантники воювали як титани. Сергій розповів про один з важких але успішних боїв неподалік Лисичанська, що відбувся влітку  2022 року.

“Це лише одна з історій, яких в пам’яті за два роки дуже багато. Наша рота наштовнулась на 25 мотострілецьку бригаду. Там було кілька десятків танків і БМП. Схоже мабуть було у другу світову – на нас йшов ряд танків а позаду них піхота. Тоді було знищено 12 танків противника, решта розвернулися і втікали. Також ліквідовано кілька БМП. Наступ вдалося відбити. Ввечері в окоп прилетіли міни – отримав поранення. Мене евакуювали хлопці під артобстрілом”, – розповідає Сергій.

Сергій повернувся на фронт одразу по завершенні лікування. Невдовзі став головним сержантом взводу в 82 окремій десантно-штурмовій бригаді. Пройшов відповідну підготовку, а також – навчання в Німеччині, де підрозділ отримав необхідну техніку.

Фото: facebook.com/OVKCHUA

“Німці були вражені нашою тактикою бою. Казали, що ми безсмертні і вони ще в нас можуть повчитися. Інструктор, морський піхотинець, зняв з свого берета кокарду і подарував мені. Було зворушливо. Коли проводжали нас, в них сльози були на очах, бо знали, куди повертаємося”, – додав військовий.

Коли здоров’я погіршилося, Сергія перевели в тил, на посаду командира відділення роти охорони ТЦК. Військовослужбовцю доводиться долучатися і до оповіщення, що, зізнається, морально важко після пережитого.

“Постійно тут чуємо від людей, що це не їхня війна, що в них є турботи важливіші. Хоча, що може бути важливішим за оборону нашої землі. Нам кричать про закони, що війни немає. Але в 2022 році ми йшли і не питали ні про закони, не думали про гроші. Є конституція і кожен громадянин має захищати Україну. Інакше ми зникнемо як країна”, – наголосив Дід.

Показуючи відео з передової, Сергій, який має двох онуків, каже: “Щоб молоде покоління бачило, як колись дід воював з російською нечистю”.