Новини 365

Російська окупаційна армія зазнає рекордних втрат на полі бою, але так само рекордною залишається кількість солдатів, яких вона продовжує кидати у бій. При цьому застосування ворогом бронетехніки суттєво скоротилося – фактично він сьогодні воює самим лише “м’ясом”. Куди поділася броня? Старі радянські зразки майже вичерпані, власне виробництво нової не таке масштабне, як хотілося б Кремлю, а його союзники не поспішають надавати свої танки і БТР. Водночас українські дрони вийшли на новий рівень і почали масово знищувати запас броні противника.

Варто визнати, що Росія досі має можливість поповнювати військо у великих обсягах, зокрема завдяки прихованій мобілізації, і потреби у терміновому залученні солдатів КНДР немає. Північнокорейські війська не мають опинитися в Україні, бо в такому разі йтиметься про пряму агресію цієї країни проти нашої. Проте повністю виключати цього не можна, якщо завдяки далекобійній зброї Україні вдасться завдати колосальних втрат армії окупанта.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив офіцер резерву ЗСУ, військовий експерт Андрій Крамаров.

– За інформацією військовослужбовця 68-ї окремої єгерської бригади, російська окупаційна армія атакує українські позиції на Покровському напрямку без залучення бронетехніки через те, що ЗСУ активно застосовують проти неї БПЛА. Фактично ворог припинив використання броні та став масово застосовувати піхоту. Водночас ми знаємо, яких рекордних втрат зазнає окупаційна армія останнім часом – щоденні втрати перевищують 1300-1600 осіб. Чи може окупант незабаром відчути критичну потребу в особовому складі?

– Протягом останнього пів року спостерігається тенденція до того, що росіяни використовують менше бронетехніки. Це пояснюється просто. Вони використовують усе те, що можуть виробляти на цей момент. Радянські запаси вже доволі сильно зменшилися. Нині ані Китай, ані КНДР не постачають Росії бронетехніку. Отже, вони воюють тим, що може виробити їхній власний ВПК, та використовувати те, що залишилося у радянських місцях зберігання техніки.

До речі, влітку цього року супутникові знімки таких місць зберігання на Далекому Сході, де раніше зберігалося до 3-3,5 тисяч одиниць бронетехніки, зараз вже просто пусті. Саме цим, власне, і пояснюється те, що росіяни застосовують менше бронетехніки. Якби в них її було більше, вони продовжили б її активно використовувати.

Щодо наших дронів, зокрема FPV-дронів, то в цьому технологічно ми маємо перевагу. Наші дрони кращі за якістю, вони є більш технологічними, і це дозволяє нам використовувати їх ефективніше. У росіян дещо інший підхід: вони використовують дрони у дуже великій кількості, масово. Дронів у них більше, ніж у нас.

І вже під час формування підрозділів вони проводять навчання на кшталт “курсу молодого бійця”, курс базової військової підготовки, зокрема й курс управління дроном. У нас оператор дронів – це висококваліфікований майстер, але він – умовно – один. А в них у взводі можуть бути 3-5 осіб, які хай і на низькому рівні, але можуть виконувати завдання з використанням тих самих FPV-дронів. Тобто ворог, як і раніше, застосовує старий підхід – кількісний, у той час як ми робимо акцент на якість.

Зміна погодних умов також впливає – техніку тепер важче використовувати. Але все одно кадровий запас росіян залишається на надзвичайно високому рівні. З різною швидкістю, але в них триває прихована мобілізація.

Успіхи, які в них були з того моменту, як вони змогли взяти Авдіївку і піти далі територією Донеччини, стали можливими саме завдяки цій кількісній перевазі, яку вони змогли повною мірою реалізувати за отримання великого оперативного простору. Це вкладається у класичну військову теорію.

Отже, казати про дефіцит особового складу в росіян у жодному разі не можна. Проблеми з технікою пояснюються обмеженими можливостями її виробництва, вичерпуванням старих запасів, погодними умовами, а також заслугою наших дронів, на які припадає доволі великий відсоток знищеної ворожої техніки. Якщо станом на початок війни ми знищували бронетехніку ручними гранатометами, спеціальними протитанковими ракетними комплексами, наприклад, “Стугною”, то пізніше дрони почали забирати на себе велику питому вагу.

– Тобто ви вважаєте, що сьогодні у ворога немає критичної потреби в особовому складі, адже триває прихована мобілізація, підписання контрактів і навіть не треба залучати солдатів КНДР?

– Солдати КНДР, яких залучила РФ, – це така собі спроба навчання боєм плюс визначення можливостей цих солдатів у бойових умовах. Це умовна навчально-тренувальна місія. Адже зрозуміло, що востаннє північнокорейська армія брала участь у бойових діях під час Корейської війни. Після того була холодна війна в азійському регіоні, але не більше. Тому їхній рівень треба оцінити.

Плюс, можливо, все-таки росіяни для себе розглядають їхній особовий склад як бойовий ресурс, який вони зможуть купити за гроші в Кім Чен Ина і в короткий час доправити, куди треба. Але на тимчасово окуповані території України вони їх у жодному разі не заводять. З погляду міжнародного права у Курській області Росія захищає свої території, але якщо північнокорейські військові опиняться на території України, якщо буде зафіксовано цей факт, наприклад, якщо вони потраплять у полон, це буде безпосередньою військовою агресією КНДР проти України.

– Ви вважаєте, з високою імовірністю можна говорити, що солдатів КНДР в Україні ми не побачимо?

– Я думаю, що так. Звісно, зараз щось передбачити важко. Будемо спостерігати за рівнем втрат російських солдатів, але в найближчій перспективі, 3-6 місяців, цього не буде в жодному разі. Хіба що протягом короткого часу втрати росіян збільшаться порівняно з тим, що є зараз, кратно – вдвічі чи навіть втричі.

Наприклад, якщо ми почнемо вибивати далекобійними засобами логістичні хаби на південному сході, розташованих на території Росії у прикордонні і які застосовуються для постачання російського угруповання. У такому разі їхні втрати виростуть дуже сильно не лише на лінії зіткнення, але й в оперативному тилу. Вони не зможуть постачати особовий склад і ротувати ті війська, які перебувають в Україні.

Але важко спрогнозувати, як у такому разі вчинять Путін і Кім Чен Ин. Це особиста домовленість двох диктаторів, яка може бути досягнута буквально одним телефонним дзвінком.