Новини 365

Поліна Астахова, Ірина Дерюгіна, Маргарита Ніколаєва, Наталія Кучинська – всі ці українські гімнастки, які стали зірками у радянські часи, не тільки колекціонували медалі, але й зводили з розуму чоловіків. Партійні діячі СРСР, Фідель Кастро, Ів Монтан і зірки футболу не могли встояти перед їхньою красою. Але яскрава зовнішність не завжди гарантувала щастя в особистому житті.

OBOZ.UA зібрав історії головних українських красунь, які приносили нагороди збірній Радянського союза і розбивали серця.

ПОЛІНА АСТАХОВА – МРІЯ ПОЛІТИКІВ

Астахова прийшла до спортивної гімнастики за нинішніми мірками пізно – лише у 13 років вона записалася на секцію у Донецьку. Але дуже швидко прогресувала та через сім років виступила на Олімпіаді-1956, де стала чемпіонкою у команді. Загалом на її рахунку 10 олімпійських медалей, 5 із яких – золоті. Поліна вважалася найкрасивішою гімнасткою свого часу.

Стрункою блондинкою захоплювалися любителі гімнастики по всьому світу. У західних ЗМІ її називали “Російською берізкою”. А на Олімпіаді-1960 у Римі зачаровані італійські журналісти навіть порівнювали її з Мадонною.

У коханні до чарівної українки без сорому зізнавався команданте Фідель Кастро, який під час турне Кубою задаровував Поліну та інших сумками з крокодилової шкіри. Кастро навіть приїжджав до Москви, щоб побачити найвитонченішу гімнастку того часу. Коли Фідель дізнався, що Поліна у Києві, то без роздумів махнув туди.

Яскрава краса Астахової зводила з розуму чоловіків. Якось на урядовому прийомі на туфельку гімнастки капнули крем від тістечка. Так один із керівників України нахилився і витер його рукавом свого піджака.

А глава СРСР Брежнєв, коли бачив спортсменку, постійно намагався поцілувати. Якось місту Києву вручався черговий орден, і Астахова доручили вимовити промову перед генсеком. Брежнєв вийшов до них, добре “прийнявши на груди”: “Я почала: “Дорогий Леонід Ілліч!” А він подивився на мене і раптом перебив: “Та я ж тебе знаю!” Ти – гімнастка, російська берізка. Ти що, промову збиралася говорити? Та кинь ти! Давай-но я тебе краще поцілую…” Я обомліла – навколо спортивне начальство, а Брежнєв лізе до мене цілуватися…”

Але важкі тренування негативно позначалися на здоров’ї Астахової. Через проблеми із серцем їй довелося поставити хрест на кар’єрі та стати тренером. Саме Астахова готувала до першого міжнародного старту Лілію Подкопаєву. Поліна пройшла через два розлучення та виховала доньку.

Особисте життя чемпіонки, незважаючи на завидну красу, не склалося. За словами Астахової, через те, що увесь час їй було ніколи. Для неї існувала лише гімнастика. Що таке дім, вона дізналась лише на пенсії. І просто обожнювала свого онука Сергія. А ось останні роки життя в Києві страждала від астми та забуття.

На жаль, на пенсії про титуловану красуню забули. Вона жила бідно, хворіла і змушена була продати більшу частину своїх нагород, щоби вижити. Коли про біди гімнастки дізналися у благодійному фонді Подкопаєвої, то поспішили на допомогу. Але у серпні 2005 року колись перша красуня СРСР померла від пневмонії у 68 років і була похована у Києві на Байковому цвинтарі.

ЛЮДМИЛА ТУРИЩЕВА – “ЗАЛІЗНА ЛЕДІ”

Людмилу Турищеву вважали залізною леді спортивної гімнастики. Можна було позаздрити не лише її зовнішності, а й міцним нервам і відточеній техніці. Не дарма вона була капітаном збірної СРСР. У 1975 році на Кубку світу в Лондоні вона виконувала вправи на різних брусах, які були погано закріплені і розвалилися після її фінального зіскоку. Людмила покинула поміст, навіть не обернувшись.

Чарівна гімнастка сяяла на трьох Олімпіадах — із 1968-го по 1976 рік, завоювавши 9 медалей, чотири з которих були золотими. На останніх Іграх у Монреалі Турищева познайомилася з легендарним радянським спринтером, дворазовим олімпійським чемпіоном Валерієм Борзовим.

За словами Борзова, заочно вони були знайомі давно: читали одне про одного, бачили по телевізору. Але особисто познайомилися на Олімпіаді завдяки тренеру: “Він якось підійшов до мене і сказав: “Валерію, зверни увагу: ось та дівчина ще не заміжня, але серйозна”. Саме таку я й хотів собі знайти”.

Після року спілкування титуловані спортсмени одружилися і разом уже більше 47 років: “Здається, Людмила Іванівна перша мені натякнула: мовляв, пора вже “вносити пропозиції”. Тому що я захоплювався спортом, а про ті “пропозиції” забувся…”

“За що я полюбила Борзова? За чесність, спокій, впевненість у своїх силах і блакитні очі. Ми познайомилися задовго до Олімпіади. Але тоді зустрічалися дуже рідко. Через постійні тренування і змагання не вистачало часу навіть на навчання”, – згадувала Турищева.

“А ось там, у Монреалі, я вже точно знала, що після закінчення Ігор завершу свої спортивні виступи. Тому, коли Валерій запропонував піти в кіно (в селищі був кінотеатр), я подумала: “А чому ні?”. З цього все й почалося. Потім ми зустрілися ще раз, довго говорили. Але саме тоді, в Монреалі, подивилися один на одного іншими очима”, – підсумувала легендарна гімнастка.

Після завершення кар’єри Турищева та Борзов осіли у Києві, Людмила стала тренером, захистила дисертацію кандидата педагогічних наук, а потім упродовж дев’яти років очолювала Федерацію гімнастики України. Дочка Тетяна живе із чоловіком і трьома синами у Торонто.

МАРГАРИТА НІКОЛАЄВА – УЛЮБЛЕНИЦЯ КАСТРО

Треба сказати, що Фідель Кастро мав велику слабкість до радянських гімнасток. Або навіть – до українських. Серед них – одеситка Маргарита Ніколаєва. У 1960 році вона стала дворазовою олімпійською чемпіонкою зі спортивної гімнастики в команді та опорному стрибку, дивуючи глядачів своїми складними програмами, а в 1961 році разом із командою вирушила у турне Америкою.

Після командної зустрічі зі США радянські спортсменки вже збиралися повертатися додому, але літак несподівано розгорнули у бік Куби. Виявилося, що з главою СРСР Микитою Хрущовим зв’язався сам Фідель Кастро із проханням влаштувати гастролі гімнасток на Острові Свободи. І найбільше команданті подобалася Ніколаєва, якій він подарував власний бюст, диплом та фотографії з автографами.

“Кастро навіть запросив її на конкурс краси “Міс Куба”, але взяти в ньому участь було неможливо”, – пізніше зізнався чоловік спортсменки, майстер спорту з акробатики Юрій Ніколаєв, який після роботи навіть розучував із Ритою найскладніші елементи, коли вона залишилася без тренера. А ось Маргарита про стосунки з кубинським вождем розсудливо не розповідала.

Маргарита майже напевно поїхала б ще на Олімпіаду-1956 до Австралії, але після Спартакіади дізналася, що вагітна. Замість участі в Іграх Маргарита стала мамою, але дуже швидко повернулася у форму, починаючи тренуватись ще на прогулянках з дитиною. У 1958 році Ніколаєву запросили на збір до Москви, де вона вразила тренерів опорним стрибком “вліт”, який на той момент не виконували жінки, та зіскоком фляком із колоди.

“Ніколаєва була чудова! Її опорний стрибок – справжній політ. Щоб його якісно виконати, потрібна сила, а Рита при цьому зуміла домогтися і граціозності, і м’якості виконання. Цей стрибок справляв приголомшливе враження”, – захоплювався українкою дворазовий чемпіон світу з стін Нікандров.

Ніколаєва збиралася взяти участь і в Олімпіаді 1964 року, а щоб підтягнути форму та результати звернулася за допомогою до відомого українського фахівця Юрія Тихонова. Для підготовки та постановки програм залучили акробатів та хореографів оперного театру. Але за півтора місяці до змагань у Маргарити стався напад апендициту. На Олімпіаді довелося поставити хрест.

А через роки аналіз показав, що такі “просунуті” елементи, як у програмі Ніколаєвої, світові лідери почали виконувати лише на початку 70-х. А одеситка завершила кар’єру у 31 рік і сама почала тренувати. Також Маргарита мала за плечима акторський досвід – ще під час спортивної кар’єри вона почала зніматися у фільмах у Євгена Матвєєва.

НАТАЛІЯ КУЧИНСЬКА – НАЧЕРЕНА МЕХІКО

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики та найкрасивіша спортсменка Олімпіади-1968 Наталія Кучинська народилася в Ленінграді, але зовсім юною переїхала в Україну, де знайшла свого тренера та прожила понад 20 років. Маючи зовнішність, яка зачаровувала чоловіків, вона підкорила навіть відомого французького актора та шансоньє Іва Монтана.

Першою тренеркою Наталії мимоволі стала мати, Катерина Яківна, яка була однією із засновниць місцевої школи художньої гімнастики. Проте для “художниці” донька була занадто посидюча, і мама відвела її на спортивну гімнастику до Лазаря Зацареного. Така співпраця дала результат на чемпіонаті СРСР 1965 року, де 16-річна школярка виграла “золото” в абсолютній першості.

В 1966 році в пошуках кращих умов Зацарений перевіз Кучинську до Києва. Проте в українській столиці для спортсменки не змогли знайти житло. Наталії з тренером довелося потинятися півднем України, доки вони не фінішували в Одесі. Але за місяць наполегливих тренувань Зацарений без попередження емігрував до Ізраїлю.

На щастя на дівчину звернув увагу Володимир Смирнов – тренер легендарної олімпійської чемпіонки Поліни Астахової, який повернув гімнастку до Києва і почав готувати до чемпіонату світу-1966 у Дортмунді. А у Німеччині на Наталю чекав справжній тріумф! 17-річна гімнастка сенсаційно затьмарила всіх, вигравши три “золота” у особистих видах програми – у вільних, на колоді та брусах. До Кучинської ніхто з гімнасток не добивався таких перемог у такому юному віці.

Навіть знаменитий французький шансоньє та актор Ів Монтан, увімкнувши телевізор під час ЧС-1966, на півтори години прилип до екрану. Вільні вправи саме виконувала 17-річна Наталя, і Монтан був здивований чудовою технікою та дивовижною грацією Наталії: “Я ніколи не бачив дівчини такої дивовижної краси”.

Прекрасна Кучинська, не дивлячись на падіння з брусів у перший день, стала героїнею Олімпіади-1968 в Мехіко та була названа “нареченою” мексиканської столиці. Правда, коли до Кучинської прийшли представники оргкомітету, то встигли її налякати, що за стародавніми переказами, найкрасивішу дівчину обирають, щоб принести в жертву богам. Але то був жарт.

Наступного ранку її фото з’явилося у всіх газетах, художники малювали її портрети, а на місцевому телебаченні на прохання глядачів крутили фільм “Наталі”, знятий після чемпіонату світу в Дортмунді. Це надихнуло гімнастку, яка у другий день змагання зробила неможливе і після жахливої помилки взяла “бронзу” у багатоборстві, а потім виграла “золото” на колоді і призвела до перемоги команду, фантастично виконавши всі свої вправи.

Наталя закохала в себе всіх чоловіків Мексики, включаючи сина президента країни, який зробив їй пропозицію прямо на олімпійському балі. Він обіцяв їй розкішне життя, але шокована чемпіонка чемно відмовилася. У Союз Кучинська повернулася зіркою, проте постійні травми заважали вчити нові складні елементи, та й мотивації дівчині не вистачало, тому того ж 1968-го вона завершила кар’єру.

Після виходу з великого спорту “наречена Мехіко” тренувала гімнасток у Києві, закінчила інститут фізкультури, а коли СРСР почав розвалюватись, поїхала працювати до Японії. Але потім захотілося додому. Наталя була одружена з бізнесменом Олександром Котляром. Чи то він вів свої справи не зовсім легально, чи то перейшов дорогу комусь впливовому, але в середині 80-х чоловік на кілька років потрапив за ґрати за економічною статтею, і шлюб розпався.

Вийшовши на волю, Котляр емігрував до США, де зумів організувати свою справу. А коли Кучинська опинилася в небезпеці, то прийшов їй на допомогу. 1989 року під час поїздки до Ялти на Наталю напали місцеві бандити та вимагали великий викуп. Настільки великої суми ні в самої гімнастки, ні в її родини не виявилося, тому довелося звернутися за допомогою до колишнього чоловіка.

Дізнавшись про те, що сталося, Котляр зв’язався з бандитами і витяг Кучинську. Коли Наталю відпустили, він знову зробив їй пропозицію, і спортсменка погодилася переїхати з ним до США. В Іллінойсі чоловік допоміг їй відкрити свій гімнастичний клуб International Gymnastics Gym.

ІРИНА ДЕРЮГІНА – ЄДИНА ДВОРАЗОВА В СОЮЗІ

Легенда української та світової художньої гімнастики вважалася однією з найкрасивіших спортсменок Радянського Союзу. Ефектна брюнетка у 19 років стала абсолютною чемпіонкою світу, повторивши це досягнення через два роки, чого більше не вдавалося жодній представниці СРСР. На жаль, “художниць” пустили на Олімпіаду лише 1984-го, коли киянка вже завершила кар’єру. Але і без олімпійських нагород Дерюгіна залишила свій яскравий слід в історії спорту.

Виробити власний стиль Ірині допомогли мама Альбіна Дерюгіна та чотири роки заняття у хореографічному училищі. У 14 років Ірина вирішила зав’язати з хореографією та перебратися до гімнастики, яка набирала популярності у СРСР.

Сімейний тандем виявився дуже успішним. Хоча всі медальні постановки народжувалися у спекотних суперечках матері та доньки, адже обидві за вдачею були лідерами. Але у складні хвилини миротворцем виступав батько Ірини. Кажуть, Іван Костянтинович завжди знаходив правильні слова і для дружини, і для дочки.

Протягом п’яти років – із 1975-го по 1979-й – українка лише одного разу дозволила суперниці обіграти себе і на внутрішніх турнірах СРСР, і на міжнародних. Ірина мала граційність і пластичність, якої так не вистачало атлетичним опоненткам. Це було неймовірне домінування.

І чим більше медалей було в активі граційної киянки, тим зростала “гора” розбитих чоловічих сердець. Хоча сама Ірина говорила, що ніколи не вважала себе вродливою. Завоювати красуню вдалося володарю “Золотого м’яча”, легенді київського “Динамо” Олегу Блохіну. Ключову роль від тутіграли Альбіна Миколаївна й тяжка травма. Ірина відновлювалася після розриву хрестоподібних зв’язок, і її мама наполягла, щоб вона порадилася з Блохіним, який нещодавно вилікував подібну травму.

1980 року Дерюгіна вийшла заміж за нападника збірної СРСР, а 1982-го завершила кар’єру. Незабаром у пари народилася донька Ірина, але після 19 років шлюбу спортсмени розлучилися. Адже після розвалу Союзу Дерюгіна залишилася працювати з мамою в Україні, а Блохін готував футболістів у Греції.

Але колишня чемпіонка знайшла себе на тренерській ниві. Ірина Іванівна готувала переможниць і призерок Олімпіад та чемпіонок світу. Також якось в інтерв’ю Дерюгіна зізналася, що після розлучення з Блохіним 10 років прожила у шлюбі з іншим чоловіком, але не хоче про це згадувати. А нещодавно очолила Українську федерацію гімнастики.